Там ми знайшли справжній перший відпочинок по кількох днях тяжкої дороги. Господарі ділилися з нами, чим могли. Тісто на молоці нам дуже смакувало. Це перший раз після тюрми ми спали на пахучому сіні у стодолі, наперед добре помившись.
Наступного дня знову підкріпили себе молоком, дістали по одній картоплині на дорогу і з подякою господареві та Всевишньому рушили в дальшу дорогу – в напрямі Берестя Литовського.
Перед заходом сонця ми вже бачили блискучі бані церков міста, й серця застукали радісно на згадку, що, може стрінемо Провідника Степана Бандеру, який сидів у тюрмі в Бересті Литовськім в поодиночці. Ми поспішали, та, на нещастя, Роман Біда не міг зразу справно йти, а скоро йому ноги цілковито відняло.
Іван Климів сплів із галузок ноші, на яких ми, чергуючись, несли Романа. Це була тяжка праця для таких виснажених і змучених ходом, як ми. Іван Климів, у тому випадку, взяв на себе подвійний тягар, бо ніс ноші через дві зміни. Свій учинок мотивував тим, що він є сильніший удвічі від кожного з нас.
А ми справді з подивом дивилися на Іванову витривалість і силу й це нам давало більшої заохоти в допомозі своєму другові. Я, наприклад, ледве міг донести ноші на призначену віддаль. Ноги вгиналися, руки дрижали, але я вдавав, що тримаюся просто, щоб не побачив Іван, бо він міг би мене виручити. Такий був Іван Климів. Коли ж він ніс ноші, ішов шпарко і по ньому зовсім не було видно і сліду змучення.
Так ми йшли цілу ніч, щоб перейти Берестя Литовське ще перед сходом сонця. Підганяв нас до того страх перед бомбардуванням міста. А польського війська повно було на передмісті: воно, таборувало на дорогах і городах.
Отак ледве ми принесли Романа Біду на передмістя Берестя Литовського і присіли відпочити під скиртами соломи. Ранішній туман прикрив всі оболоння й хати. Виглядало, що день буде хмарний, і це нас тішило, що менша була небезпека від налетів німецьких літаків. Та це тільки здавалося.
Коли сонце зійшло, мряка впала росою й небо стало чисте та сине, ні хмаринки не було видно. Така погода восени радує душу людини, але тоді погідною красою природи ми були пригнічені.
Климів казав нам чекати на нього, а сам пішов до міста розшукати тюрму й розвідатись про долю Провідника С. Бандери. Роман лежав заритий у солому і був до всього байдужий.
Скоро вернувся Климів, бо польова жандармерія його до міста не пустила. Климів доручив Осипові Мащакові залишитися з Романом під скиртами й чекати коней із возом, які обіцяв підшукати Андрій Марченко у своєму рідному селі, де його тато був православним парохом.
