Шляхом «Леґенди» | страница 66
– Іване, як я тішуся, що ти біля мене!
– Почекаймо, поки вийде вся група, тоді разом вийдемо з міста.
І справді, вкоротці вийшли один за одним друзі: Гриць Барабаш, Іван Шпак, Вінтонюк, Шедловський, Корнелюк молодший, О. Мащак, Роман Біда, Марченко, один учитель із Волині і ще двоє друзів. Ціла група була поза мурами тюрми.
Іван Климів відразу перебрав провід над групою. Ми всі були раді, що Климів із нами. В нього вірили, як у людину, яка наших надій ніколи не заведе.
– На питання когонебудь, – почав Іван Климів, – за що ми сиділи, відповідати, що ми посполиті в'язні. Ні слова, що ми політичні! Вироки подавати від одного до трьох років. Запаси цукру, смальцю, махорки чи сухарі затримати до мого розпорядження. Не знаємо, як довго і серед яких обставин будемо йти додому. Всі мусять триматися разом і якнайскоріш мусимо опустити місто. Відпочивати і спати будемо за містом.
– Друже, ми до вашого повного розпорядження! – заявив Іван Шпак.
– Тепер за мною! – владно скомандував Іван Климів.
Ми вирушили хідником у напрямі палаючого міста. Ось охоплені вогнем палаючі кам'яниці. Вогні й дим виїдають очі і запирають дух. Проскакуємо вулицю з порваними телефонічними дротами й виходимо на якусь площу. Стоїть фігура з розп'яттям Христа. Якась жінка в чорному лежить хрестом на землі й підводиться, щоб закликати людей до покаяння, бо зближається кінець світу …
Від звуків її гістеричного голосу мені мурашки проходили за шкірою.
Через годину ми вже опинилися на шляху поза містом, який вів на схід.
Коли ми відбилися далеко від міста, прийшла нам запізнена думка, що треба було хоч із годину почекати коло тюрми, бо, може, того вечора було звільнених більше друзів.
Так і було, про що ми довідалися опісля. Скоро після нас вийшла група біля тридцяти друзів з вироками нижче досмертної тюрми.
Щастя полягало в тому, що в тій групі був Володимир Макар, якого всі знали як провідника націоналістів у Равіцькій тюрмі перед приїздом Зенка Матли. Людина з ініціятивою, повна енерґії, тож почувався до обов'язку організованим порядком вивести групу поза місто. Великій групі тяжко було себе прохарчувати, тому Макар розділив друзів на менші групи й назначив їм провідників. Він подав їм докладні вказівки щодо обережности, накреслив кожній групі шлях маршу: Підлясся, Холмщина, Волинь. За вказівками Макара, всі групи щасливо добилися на місце призначення.
У групі з Макарем був Павло Мигаль із Сокальщини, Кублій із Костопільщини й ще кількох друзів. Із Павлом Мигалем сталася така сама історія, як із Романом Бідою у нашій групі. Мигаль не міг володіти ногами. Кублій змайстрував відповідні милиці, на яких можна було сяк-так просуватися без напруги ніг.