– Дякую вам, ласкава пані, за добре серце, – я відмовлявся від подарунку. – Я не голодний, поліцисти мають мої гроші, і я можу купити, що тільки захочу.
– Прошу зробити для мене ту приємність. Ви такий молодий і бідний.
– Я не бідний, тільки ув'язнений. Зрештою, я великий ворог Польщі й хоч би тому, я від вас, як польки, того подарунку не можу прийняти.
Поліцист сам узяв від пані пакуночок і поставив коло мене на столі. Потяг ось-ось мав над'їхати, й ми збиралися відходити. Пакунок я лишив на столі. Хтось звернув увагу, поліцист вернувся й сам забрав пакунок.
– Я не жебрак і милостині від нікого не буду брати, – категорично заявив я поліцаям.
Це дало причину для розмов серед пасажирів, які з цікавости товпилися коло нас. Казали, що я гонористий і мушу бути завзятий українець.
На вартівні в тюрмі поліція передала мене тюремній адміністрації разом із пакунком, якого я далі відмовився взяти із собою.
Була приблизно третя година по полудні. В тюрмі вже ніхто не мав жодних зайнять, на прогулянки ніхто не виходив, за вийнятком спеціальних в'язнів, які були ізольовані від інших. До таких належали Микола Климишин і Микола Лебідь.
З вартівні я пішов сам на другий поверх до своєї камери. Я думав, чи не заглянути до Миколи Лебедя, камера якого була по другому боці коридора. Я чимало здивувався, коли побачив камеру відкриту, і з неї виглянув Лебідь. Його камери ще не вспів закрити ключник, який забарився на долішньому поверсі. Я зрадів, побачивши вперше Лебедя так близько й оповів йому про свої спостереження під час дороги, що все приготовляється до війни. Це тривало може одну хвилину. Надійшов ключник і відкрив мою камеру.
Друзі раді були слухати новин із світу, коли двері знову відкрилися, і ключник кинув пакунок до камери. Не було перед ким протестувати, викинути пакунок через вікно теж не вільно. Друзі прийшли до переконання, що я надалі повинен відмовитися від фатального пакунка, щоб дотримати свою постанову.
– Богдане, – говорив з повагою Михайло Рудий, – ти добре зробиш, як пакунка не приймеш. Але це не значить, що ми не сміємо тієї загадкової торбини з світу прийняти.
– Ви, як хочете, беріть.
Друзі з великою цікавістю й докладністю розгортали торбину й на вид чоколяди їх очі заясніли. Були там іще солодкі тістечка, якими ласували нівроку й дякували кілька разів незнайомій пані за її добре серце до українського націоналіста.
15. ВІЙНА
Під кінець серпня ми одержали «ґрипса» від Івана Климова, який подавав загальні відомості. Найважливішим було те, що відносини між Німеччиною й Польщею дуже погіршали та що війни можна сподіватися дуже скоро.
