– Чи війна може вибухнути скоро? – поцікавився я.
– Ситуація дуже напружена, й мобілізаційний плян може діяти кожного дня.
– Чи ОУН приготована на час війни до відповідної дії? – поставив запит напропале.
– Я тими справами не цікавлюся й нічого про ті речі не знаю.
Я добре знав засади конспірації і в думці похвалив в'язня, що в такій ситуації є чуйним та обережним. Бо поліція спроможна на всякі трюки й підступи. Тож не багато я міг від нього довідатися.
* * *
На залізничній станції я стрінув Винаря, який теж приїхав на судову розправу й вертався тим самим потягом до Львова. Він пробував нав'язати зі мною контакт, але шкода було трудів. Поліцисти були невблаганні, як цербери, та ще й по такому випадку на коридорі в Золочівському суді. Шкода, що при нас не було тих поліцистів із Сєдлєц, які не були так шовіністично наставлені до українців, як поліцисти на українській землі. Вони були б напевно дозволили мені розмовляти з Винарем.
Одначе Винар легко не здавався, вперто наполягав на своєму та нічого не вдіяв. Десь пропав на короткий час, вернувся з великою помаранчею й голосно почав просити поліцистів:
– То хоч дозвольте подати в'язневі помаранчу, це ж мій кревняк! – взявся на підступ Винар.
– А чому ж би не дозволити подати помаранчу, це ж християнський обов'язок, – почулися голоси з усіх боків.
– Хіба пан позволі, – вміщався старший пан, що говорив по-польському.
– Помаранчу може дати, але до моїх рук – скапітулював урешті поліцист.
Винар з усміхом приступив до поліцистів, дав помаранчу, яку тримав у руці, а з торби витягнув додатково ще кілька.
Старший поліцист оглянув помаранчі з усіх боків і передав мені.
Я дякував Винареві, який задоволено усміхався, дарма, що його чекав вирок через мене, а радше через тризуб, який зробив на моє замовлення.
Без особливих пригод ми приїхали до Львова, а опісля до Сєдлєц, де я чекав нетерпеливо другого реченця на розправу в Золочеві.
* * *
Приблизно в половині серпня мене знову відтранспортовано до Золочева.
В судовій залі вже сиділи Маланяк і Винар. Увійшов суддя, й секретар відчитав акт обвинувачення.
Як перший підсудний, почав зізнавати я. Я сказав коротко, що тризуб замовив у Винаря і подав проект вирізьблених слів, при цьому запевнив Винаря, що тризуб висітиме в моєму помешканні, а не на публічному місці. Коли мене арештувала поліція, я просив дир. Маланяка лишити тризуб у Союзі на пам'ятку від мене. Маланяк і ніхто в Союзі не знав, що на тризубі можна відчитати вирізьблені слова, які стали причиною нинішнього суду над нами.
