– Ви вгадали. Доказом того є остання голодівка по всіх тюрмах і в один день почата.
– Чи можу вас про щось запитати зовсім поважно? – змінив тему комісар і прибрав серйозну міну.
– Прошу, питайте.
– Чи мій акт оскарження був побудований справедливо й чи ви були дійсно повітовим провідником?
– Я міг би задовольнити вашу цікавість, але того не зроблю. Скажу одне: ваш акт оскарження був побудований фальшиво, й ви тільки використали вимушені зізнання підсудних. А висновки ваші й комісара Войтара на процесі, що ОУН у Радехівщині цілковито зліквідована, були теж фальшиві й не мали реальної підбудови. Мені відомо, що недавно в Радехівщині відбулися нові арешти, можу вам сказати кого ув'язнено…
– То ви вже і про це поінформовані? – здивувався комісар. – А щодо ОУН у Радехівщині, то після вас лишився Володимир Лобай.
– Та він сидить уже п'ять місяців у Луцьку, а арешти далі відбуваються.
– Я просто заскочений вашими точними інформаціями.
– Пам'ятайте, що ви маєте діло із сильним рухом, який скорше чи пізніше здобуде волю Україні.
– Те, що я робив, було моїм обов'язком. Того вимагала рація стану.
– Розумію вас тому не дивуйтеся, що я не говорю з вами щиро й не хочу вам відповісти на питання.
Комісар покивав головою, щось подумав і врешті пробурмотів стурбовано, ніби до себе:
– І де я вас посаджу? Всі камери зайняті, а там жінки…
– Дуже гарно, пане комісаре, – жартуючи, перервав я міркування комісара – я радо можу посидіти в товаристві жінок, бо вже кілька років не мав нагоди бачити ті ніжні створіння.
– О, я знаю для вас була б приємність із ними поговорити, тим більше, що це ваші дівчата. Та нам того зробити не вільно.
Мене відпровадили до тюрми комісаріяту, і я по дорозі на коридорі заглянув через віконце в дверях до одної камери. Там побачив молоду дівчину, яка проходжувалася задумана.
– Слава Україні! – вспів я привітати її.
– Слава! – почув я її відповідь через двері. Поліцист нічого не говорив, відчинив одну камеру й закрив за мною двері.
В камері я застав тільки одного в'язня, що походив з околиць Золочева й не радо хотів зі мною говорити. Не довіряв. Я оповів йому про випадок з Олею Мудрою на коридорі в суді, сказав, що знаю Мілю Гриценко, Марійку Руденську, Олю Кук й інших. Це трохи розв'язало язик арештованого, й він подав новини про нові арешти в такій формі, як це могла подавати кожна преса. Подав прізвища арештованих і натякнув, що поліція приготовляється до прочищення західноукраїнського терену від непевного елементу, щоб таким чином забезпечити собі запілля на випадок війни.
