* * *
Контакт нашого в'язничного проводу зі світом не скоро був наладнаний. Я не знаю докладно, чи хтось із Сєдлєц писав (не важливе якою мовою в тому випадку) з допомогою скомплікованого шифру, яким ми послуговувалися в Равічу. Назовні лист виглядав нормальний, але коли за ключем взяти з черги одну букву, тоді підбиралося чергові букви, що показував ключ із двох круглих картонних коліщат, позначених буквами. В такому листі можна було подати зашифровано два або і три речення. А покищо ми складали частинки порваної газети, яку отримували замість туалетного паперу. Була це мозольна праця, але не раз вдалося відчитати новини, які говорили про війну, що неминуче наближалася.
* * *
На початку серпня несподівано вартовий доручив мені акт оскарження На документі були три прізвища: моє, як першого обвинуваченого, мистця-різьбаря Винаря і дир. А. Маланяка. Нас обвинувачували за пропаганду з метою «відірвання частини від цілости», тобто відірвання від Польщі західніх українських земель, які поляки збройне окупували.
Для теперішнього покоління, яке виростає на чужині, такий акт оскарження буде незрозумілим, але це був факт, і його хочу подати точніше.
На початку я згадував про тризуб із вирізьбленими словами по кутах у проміненні сонця «Вже час, народе, встань». Слова тяжко відчитувалися, це можна було зробити наставляючи образ при відповідному куті.
Цей тризуб після мого арештування лишився в бюрі Повітового Союзу Кооператив, де я колись працював. Замасковані слова на тризубі були відомі працівникам Союзу, які, можливо, оповідали іншим знайомим і так за два з половиною років таємниця дійшла до відома поліції. На думку поліції, це було щось дуже революційне і негайно тризуб сконфісковано, а дир. Маланяка і мистця Винаря арештовано. По якомусь часі обидвох звільнено й вони відповідали перед судом, як вільні люди.
Я дуже зрадів цим актом оскарження, бо переді мною була перспектива поїхати в рідні сторони до Золочева на судову розправу.
14. ПОТЯГОМ ДО ЗОЛОЧЕВА
Згідно з назначеною датою, я приготовлявся в далеку дорогу. Дуже мені не хотілося їхати в літньому тюремному однострою, бо він, хоч був білий, але виглядав, як із мішка шитий. Якимсь чином Микола Арсенич носив зимовий сукняний однострій сірого кольору, й ми домовилися помінятись на кілька днів уніформою. Це нам вдалося зробити через одного людяного сторожа.
Свіжо виголений, викупаний, як на яке свято, я був готовий до їзди. Коли в бюрі побачили на мені зимову одежу, показали скинути й дали мені цілком нову уніформу, яка виглядала на мені штивно, як із тонкої бляхи. Грубі рубці на ногавицях натирали тіло аж до крови.
