10. ТРАНСПОРТОМ ДО ДРОГОБИЧА
Не минуло багато часу від нашої розправи, як Степан Галамай повідомив мене, що отримав інформацію з світу про голодівку всіх політичних українських в'язнів по всіх тюрмах у Польщі за права політичного в'язня. Голодівка не могла тривати більше десяти днів. На домагання в'язнів дозвіл провести голодівку дав сам пол. Євген Коновалець, Провідник ОУН.
По всіх тюрмах одного дня мала початись голодівка. Реченець своєчасно мав бути поданий до кожної тюрми, тож треба було добре обдумати всю справу, щоб повідомити друзів, духово їх до того приготовити й у всьому затримати конспірацію перед адміністрацією.
У червні 1938 р. мене несподівано викликали з камери і відставили до магазину перебрати свої цивільні речі. Готувався транспорт до іншої тюрми. Зі мною їхали разом Дубенко й Василь Кухта. Досить далеко ми йшли пішки на залізничну станцію.
Їдучи поїздом, ми не мали уявлення, куди нас везуть. Та коли минули Стрий, то були певні, що їдемо до Дрогобича. В ранішніх годинах ми висіли на залізничній станції у Дрогобичі і пішки кілька кілометрів ішли до тюрми, яка містилася далеко від міста на горі під лісом, червоніла своїми будівлями з цегли і здалека була схожою на якусь санаторію.
Знову перевірка, тюремна уніформа й поодинка. На коридорі спокій, немов би ніхто не жив. Тільки кроки вартового глухо лунали, коли переходив коло камери.
Камера була чисто вибілена, а харч далеко кращий, ніж у Золочеві. Ночі були холодні, й зимно було спати під одним коцом.
Не знаю, котрого дня з черги сидження в поодинці через віконце в дверях хтось мене закликав по імені. Я чимало здивувався, побачивши у віконечку якогось в'язня, що просував через маленький отвір тюремного «ґрипса». Я з великою цікавістю розвинув папірець і читав дрібненьким мачком: «Ми повідомлені про ваш транспорт і за кілька днів всі три будете на нашому відділі. Слава Україні!».
Я невимовно зрадів, маючи контакт із групою українських націоналістів, які вспіли передати записку. Негайно я викликав через стіну Василя Кухту й вистукав шифром добру новину, а він мав передати її Дубенкові. Наші побоювання, що прийдеться в поодинці вік коротати – були зайві.
Точно два тижні ми сиділи ізольовані в поодинках. Потім нас перевели на відділ, де в камерах сиділи українські націоналісти. Я попав до камери, де було двох друзів: Корнелюк із Волині, прізвища другого не пригадую.
Камера була на три ліжка. Велике вікно виходило на подвір'я, де стояв високий комин як у ґуральні. Здається, що це було на третьому поверсі. Старі мешканці камери поінформували про стан нашої групи, яка нараховувала понад 50 осіб. Провідником групи був Василь Ваврук із Сокальщини.
