Я теж зізнавав коротко, обмежився на своїх особистих даних і на всі інші питання щодо ОУН і самої акції відмовився відповідати. (Опісля я шкодував того, що не признався до участи в ОУН і справи колонізаційної політики Польщі відносно українських земель не засудив таки на самому судовому процесі). Такі міркування постали в мене внаслідок розмов із Степаном Галамаєм у камері, й тому я зовсім несподівано для суду зайняв останнє слово, даючи свою оцінку польській колонізаційній політиці, яка причинила сьогоднішню розправу.
Районовий Дубенко, хоч признався у своїй приналежності до ОУН і до своїх організаційних документів, одначе відмовився сказати, хто йому ті документи доручив.
Перед латинським Різдвом суд зарядив дальший розгляд судової справи аж по Новому Році. Сумно стало в камерах, життя знову впровадило нас у тюремний побут. Знайомі милі обличчя із судової залі тільки снилися. Нетерпеливо ми чекали продовження справи, щоб знову мати нагоду відрізнити монотонні тюремні дні. Правда, Комітет допомоги політичним в'язням із міста Золочева під проводом пані Чемеринської поробив усі старання, щоб ми могли отримати Різдвяні подачі й відзначили наші українські свята за традицією.
На Різдво раненько нас відпровадили до тюремної каплиці на Службу Божу, яку відправив отець із Золочева. Після того ми в камері ділилися ласощами зі світу та колядували. Господарем камери був Степан Галамай і дбав, щоб нікому не було кривди.
З Різдвом ми побажали всього добра і правильного шляху для редактора «Вікон» (комуністична газета) Олексюка, якого підозрівали інші вязні-комуністи, що він захитався й перейде в націоналістичний табір. Була це людина освічена, але на багато наших питань він не мав відповіді і збував їх мовчанкою. Інші ж комуністи вдавалися до діялектики й «викручувалися сіном».
У багатьох справах, які стосувалися до т. зв. уряду УССР, самостійности паперової держави, вислужництва Москві й допомоги винищувати українських інтелігентів та селянство, до страшного голоду в Україні, який допомагали реалізувати таки місцеві українці-комуністи, Олексюк спокійно погоджувався з нами й навіть не пробував обороняти київської агентури Москви. Це нам давало можливість підозрівати, що Олексюк пізнає правду.
Тої самої думки про Олексюка були й комуністи, які оминали близьких відносин з ним. Та були теж завзяті комуністи: Бурачок, Чобіт, Заяць (мабуть правник по фаху) та ін Кутя бойкотували його товариші за націоналістичні погляди.
