Акт оскарження, який мав понад п'ятдесят сторінок машинопису, кожний із нас отримав до рук по камерах. Обвинувачених було 54 особи. Годі мені пригадати всіх друзів з тієї судової справи, але тут вичислю тих, що пригадую:
Дмитро Кушинський, Василь Демчук, В. Войтович, Євген Апонюк, Гречаник, Іван Дідик, Іван Казанівський, Гриць Казанівський, Іван Шпак, Володимир Фединишин, Петро Туплиця, Березюк, Панчук, Василь Кухта, Іван Тимчишин, Степан Харчун, Войцеховський, Василь Єнджейовський, Пущик й ін.
З уваги на більшу кількість осіб, справу розділено на дві частини. Перша група начислювала тридцять осіб, друга – двадцять чотири особи. Нашим оборонцем були: д-р Степан Шухевич зі Львова, д-р Теодор Ваньо, д-р Безпалко (Д-ра Безпалка НКВД розстріляв у Бригідках у Львові в неділю 22 червня 1941 р., в перший день вибуху війни. В тому часі теж сиділи в тюрмі його донька Орися, про яку згадаю пізніше) д-р Володимир Краснопера, д-р Струсевич, д-р Григорій Олесницький – всі із Золочева.
Акт оскарження будувався на перших зізнаннях обвинувачених. Майже половина тих зізнань була спрепарована поліційними чинниками й потверджена ув'язненими під примусом тортур. Для прикладу наведу такий випадок: Я цілком не знав Войтовича, підрайонового провідника зі Щурович, але він під тортурами на допитах зізнав, що це я його втягнув до ОУН і отримував від мене доручення.
Гриць Казанівський і Василь Кухта зізнали також під пресією й тортурами, що я їх вербував до ОУН. А в дійсності з ними я ніколи про ОУН навіть не говорив і сам не знав, що вони були у звені ОУН. Для мене були відомі тільки числа, деякі псевда на підставі організаційної схеми.
Було ще більше друзів, які обтяжили мене, як повітового провідника, й це мене вповні переконувало, що їхні зізнання були вимушені та фальшиві, за вийнятком районового провідника Дубенка.
Хоч слідчий суддя довго переслухував друзів, які всі відкликали попередні обтяжуючі зізнання й подали свідків та інші факти вимушення зізнань поліційними чинниками, він обмежився тільки нотаткою відклику зізнань, але ввесь акт оскарження спирався на початкові неправдиві зізнання багатьох ув'язнених.
Акт оскарження мав такі закиди: приналежність до ОУН, змагання відірвати частину землі від цілости Речіпосполитої Польської, нелегальне посідання зброї і ужиття зброї в часі акції (мова про застрашування польських колоністів, яких тієї ночі було виселено з колонії коло с. Дмитрова). Цікаве, що поліція зовсім поминула той факт, що її роззброєно під Кривецьким лісом. Шпак Іван найбільше того боявся, бо це було його завдання.
