Кожний старався якось голодову проблему зменшити, дехто три дні не їв хліба, щоб четвертого дня з'їсти відразу чотири порції. Такі комбінації були добрі тільки на один день, не більше. Шлунок того дня був напханий аж забагато і вже другого дня ще більше відчував нестачу харчу. Тієї методи я ніколи не похвалював.
Серед нашої групи найбільший голод був на новини із світу. Ми не знали, як можна роздобути газету. Пригадуючи всякі практики з польських тюрем, я зважився на ризик. Раз при обіді, коли до мого горняти тюремний кухар наливав черпаком зупу, я майже прошипів до нього: «Продай газету». Кухар похитав головою.
Я став коло ґрати і сьорбав зупу, чекаючи на кухаря, який мав переходити з порожнім кітлом до виходу. Він пильно глянув на мене й помахав полою блюзи. А теж кивнув йому головою на знак, що дістане блюзу.
Вінтонюк мав грубий вовняний светер і свою блюзу офірував на «передплату» газети. Другого дня той самий кухар через ґрату пхнув газету, а ми коло ґрати поклали блюзу, яку він, виходячи, потягнув непомітно для сторожа.
Ми нетерпеливо чекали, коли сторож зажене нас до комірки. Крадькома заглядали на дивний український шрифт, такий тяжкий для читання.
Нарешті ми в комірці. Один пильно стежить вухом під дверима, а Михайло притишено читає. Дивна газета. На першій сторінці описи різних зборів, дивні й незрозумілі скорочення. Фотографії, відзначення, доярки і свинарки, слово депутатів і все таке не цікаве, що й не хочеться слухати. Друга і третя сторінки ні словечком про світ, політику. Нічого, що нас цікавило, не знайшли.
– Вони певно про світові події зовсім нічого не пишуть, – сказав Михайло і, складаючи газету, навіть не думав дивитися на останню сторінку, бо що, крім оголошень, могло там бути.
Ми дуже здивувалися коли в останній хвилині завважили політику. Політичні світові події на останній сторінці? – Це вперше ми бачили таку дивовижу. Та й тим разом поза вихвалювання сталінового союзника Гітлера і про його успіхи на західньому фронті – нічого більше не знайшли. Все таки ми зорієнтувалися про становище на фронті. Щось писалося про Фінляндію, але дуже мало.
Ми зараз подали наші відомості через комин до дівчат.
– Може ви голодні? – впав запит якоїсь жінки.
– Чому питаєте? – у свою чергу запитав Михайло Рудий.
– Можемо вам передати трохи хліба?
– Ви дістали передачу зі світу?
– Ні, ми думаємо передати вам тюремну пайку.
– О, цього вам не можна робити, – продовжував Михайло – ви отримуєте таку саму пайку, як ми, й повну пайку мусите з'їдати, бо інакше буде «могила».
