Одного разу зайшов до нашої камери із сторожем енкаведист, відімкнув бічні двері та наказав нам усім туди заходити. Це вперше ми збагнули, що та кімната призначена на вугілля, й там розпалювалося в печах.
Коли двері за нами закрилися, ми почули, що коридором повели більше осіб до крайньої камери. Через підслух у печі ми почули голоси жінок.
З того часу нас завжди заганяли до бічної кімнати, як кого викликали, чи впроваджували до жіночої камери.
Не були б ми старими в'язнями, якщо б пропустили таку нагоду нав'язати контакт із жінками через комин від печі. В нашій комірці ніхто за нами не стежив і на наш стукіт зараз відізвалися стукотом. Ми покористувалися абеткою Морзе, але ніхто нас не розумів. Я спробував наш таємний шифр іще з польської тюрми, але й того ніхто не розумів.
Тоді мені впала думка говорити просто в димар. Ми почули виразні голоси. З камери жінок у печі був малий отвір до чищення сажі й коли його відіткали, то зовсім свобідно можна було розмовляти. Дівчата подали кілька прізвищ націоналісток, але вони не були нам відомі. Від них ми довідалися про хвилю арештів у Львові, головно студентів, і масові вивози цілих родин на Сибір. Відрадніше ставало, що можна було довідатися деякі новини із світу.
Здавалося, що надворі весна в повному розквіті. На дахах касарень вже давно не було снігу. Добігав кінець березня. Промінчики сонця закрадалися до нашої камери через подвійні ґрати. Нагрівали пестливо смільну тяжку підлогу, а після обіду ще усміхнулися вузьким краєчком на стіні і знову зникали на ґратах вікна. Та кожного дня той промінчик ставав коротший, а далі зовсім у нашу камеру не заходив.
Весна приносила в наші серця нові надії на війну, волю… Вже був квітень, а нас нікого ще не кликали на допити й нікого не приводили з арештованих. Ясно було, що слідчі органи збирають відповідні матеріяли й перевірюють адреси замешкань.
Ми змарніли, похудли і стали немов прозорі. Нестача чистого повітря, цілковите недоживлювання впроваджували нас у стан постійного голоду. Горнятко гарячої води вранці, така ж порція каламутної зупи на обід, дослівно одна ложка каші вечором і денно півкілограмова пайка хліба.
Підставою харчу був хліб. Коли вже говорю про харчі в тюрмі, то варто згадати, що тюремна адміністрація часом подавала додаток із зігнилої риби. Голодні в'язні їли, мало хто панував над собою, щоб відмовитися від приділу, опісля смертельно хворіли. Таких забирали до шпиталю й рідко хто повертався, звичайно вмирали. Такий факт був усім відомий, але спокуса насититися була більша від страху смерти.
