Ще два дні нас водили на станицю НКВД, і кожного дня нам було тяжче вертатися при власних силах. Енкаведисти за всяку ціну намагалися видобути від нас зізнання й обтяжуючий матеріял. Як воно не дивно, по таких тяжких побоях ні один не признався до жодної вини, і всі відпекувалися від якоїсь озброєної групи. Це було єдине, щоб сяк-так забезпечити себе від скорого розстрілу, якщо дійсно в сутичках з нами впало більше число ворожих трупів. Із цього факту кожний із нас здавав собі справу й держався як тільки міг, не зважаючи на тяжкі тортури.
Чи те, що ми не могли стояти на власних ногах, чи такий був плян, але нас уже більше не забирали на допити. Ми мали спокій кілька днів, тільки найгірше гарячкував Кублій Іван, якому з рани в боці сочилася ропа.
Хтось помітив через шибу якогось чоловіка, що крутився напроти нашої камери, вікно якої виходило на вулицю.
– Піди-но ти, Івасю, – сказав до Шака, – та подивися, може це хтось з наших, ти сокальський, може когось пізнаєш.
Шак постогнував, але таки зліз із лежанки й поплентався до вікна. Помогли йому піднестися вище, й він побачив свого молодшого брата. Варто було муки Шака, щоб побачитися з рідним братом. Щось вони показували рухами рук, то знову говорили, або стихали з уваги на небезпеку. Брат відходив, то знову повертався й питав про долю нашої групи. Дуже обережно Шак вияснив йому, що всі впали в руки ворога. Вони домовилися на другий день знову стрінутися під вікном.
Ми здогадувалися, що Служба Безпеки ОУН прислала молодшого брата Шака на розвідку під тюрму, бо інакше він не мав потреби крутитися в небезпечному місці, та й ще під кордоном. Значить, знали про долю нашого відділу. Сама думка, що хтось про нас думає, мала добрий вплив на наш духовий стан.
У тюрмі нам давали гарячу воду й добрий білий хліб. Це вистачало, щоб ми не голодували. Найгірше було з пораненими друзями, а головно з Кублієм, рана якого гноїлася і він тяжко терпів. Ніхто з адміністрації тим не турбувався і ніхто не кликав лікаря, щоб хоч зробив фахову перев'язку.
Всі ми нетерпеливо чекали на візиту молодшого Шака, який знову прийшов. Розмова була коротка. Шак сказав: «Із доручення Климова хочемо вас звільнити». Час тієї хвилини мав наступити тоді, коли ми будемо настільки сильні, щоб могли при власних силах ходити й бігти.
Ми переказали, що найскорше можемо прийти до сил за тиждень часу. Умовилися, що Шак приходитиме у відвідини до нас кожного дня. Й він приходив і кожного дня уриваним шепотом кидав відірвані слова про плян акції, з якою ми мали співпрацювати та бути приготованими.
