На згадку про НКВД на серці стало млосно. Тілом проходив холод і до серця закрадався страх перед здогадними підвалами, де ніч і день урядувало НКВД. Я намагався потішати себе тим, що, може, це все, що писалося про Чека, НКВД, про жахливий терор і знущання над жертвами, може, це все трохи перебільшене, може, тепер змінилося на краще?
Стійкові на брамі перевірили якесь письмо від ескорти, по двох нас уводили до середини і знову робили докладний обшук. В залі, чи то у великій неумебльованій кімнаті нас розставили попід стіни обличчям до стіни й суворо заборонили розмовляти. Згодом почали по одному забирати на допити. Приблизно по годині, його вже приносили, або тягнули по підлозі.
Прийшла черга на мене. В пивниці при нафтовій лямпі стягнули з мене верхню одежу й поклали на лаву. Енкаведисти мене цупко держали і в додаток до рота запхали якусь ганчірку. Я здавався на ласку Божу.
Почалося. Посипалися удари на спину, по плечах, по ногах. Я думав, щоб хоч голову щадили. Витягнули ганчірку й один питає:
– Будеш тепер говорити правду?
– Я всю правду сказав…
– Знаємо тебе! Як вирішиш говорити правду, рухай пальцем руки.
І знову запхали смердючу ганчірку в рот. Я скоро ворухнув пальцем і знову почав свою історію наново. Вони лютилися і ще дужче били.
Коли вже я збайдужів і не напружував своїх м'язів, мене виволікли нагору й поклали на підлогу поруч інших. По правій руці лежав Вінтонюк. Його настирливий погляд навів на мене думку, що він хоче щось говорити. Я завважив, що він пальцем вистукує по підлозі нам відомий шифр. Я відстукав і ми в такий спосіб порозумілися з тими, що знали цей шифр із польської тюрми. Ніхто на тому переслуханні не заломився.
Пізнім вечором нас підвели з підлоги й повели вулицею Косцюшка в напрямі до млина, де колись містилася польська поліція. Тепер тут урядувала не краща за неї московсько-большевицька міліція.
По докладній особистій ревізії нас завели в пивницю до камери.
Ми зайняли місця на широких лежаках і почали приглядатися кільком в'язням, що їх застали в камері.
Скоро вони виявили охоту нам допомогти. Насамперед вони промили рани пораненим друзям і перев'язали, чим могли. Дали нам до рук видобутий із схованки шматок дзеркала, й ми побачили наші підпухлі та посинілі підкови під очима. На моєму лиці ще лишилися сліди засохлої крови з уха, а сама рана була покрита верствою зачорнілої крови.
Не всі могли поміститися на лежаках. Хто де міг, там поклався на підлогу, щоб трохи в теплій камері прийти до себе.
