–
Не будемо, ми хотіли його нагріти, та й він сам тулився до теплого. Ми думали, що так буде краще, – навперебій розказували обидві сестрички.
Підростали троє дітей у родині Софії і Михайла. Старші дівчатка доглядали за меншим братом, влітку пасли гусей, пильнуючи, аби з подвір’я не побігли в город. Вони дуже раділи, коли їх мама хвалила, а тому, доки вона повернеться з роботи, прибирали в хаті, навіть бралися підбілювати біля печі.
А одного разу вони задумали розмалювати червоним біля челюстей. Поки Маруся замітала в хаті, то менша сестра заходилася швиденько, щоб першою, випередивши старшу, малювати зубчики і квіти, як робить мама.
Але чомусь щітка не слухалася її і забігала та й забігала убік та все вбік.
–
Що ти наробила оце?! – закричала Маруся. – Давай я поправлю, бо скоро прийде мама з роботи!
Та щось і їй не вдавалося виправити намальоване.
Від такого «мистецтва» піч, неначе скривджене дитя, аж засмутилася.
Увечері з роботи повернулася першою мати.
Доньки ще надворі почали хвалитися, що і в хаті поприбирали, і на кухні підмазали. У їхніх словах відчувалася тривога, і мама сказала:
–
Так ви ж молодці, всю роботу переробили в хаті та ще й гуси пасли, і за братиком дивилися.
А вступивши в хату, вона не впізнала печі і замість того, щоб насварити дочок, весело засміялася.
–
Ох, ви ж мої помічниці! Що б я робила без вас?!
Свекруха, нагодившись на веселий гомін, аж в долоні сплеснула:
–
Оце так помазали! А я то думаю собі, чого вони притихли, бісової віри помічниці! А ти, Соню, потакаєш їм.
–
Та вони ж, мамо, так старалися, щоб мені допомогти. Нічого, наступного разу вийде краще… І ніжно погладила обох по голівках. – Розпуск ти великий їм даєш, – бурчала мати Марія.
*
* *
–
Ти не хочеш на річці попрати платки? – одного дня запитала сестру Маруся. – Бо я піду, мені треба свою хустину випрати. Візьму з собою і Петю.
–
І я піду з тобою. Давай ще винесу велику мамину хустку, яку вона узимку носила – запропонувала Люба.
–
Давай! – погодилася сестра.
Вони зібрали прання, взяли мило і швиденько побігли до ставка, який був зовсім недалеко. Поклали речі на великий камінець і засперечалися, хто буде прати мамину велику хустку. Та вона, не діждавшись закінчення суперечки, впала у воду і попливла собі за течією. За нею зсунулася з камінця і хустина Марусі. Швидко вода відносила хустини, а дівчатка, розгублені і злякані, тупцювали на великому камені, але у воду не наважились стрибати, бо знали, що від самого каменя – велика глибочінь. Про це говорили старші. Поверталися з річки невеселі і аж поки мама не прийшла з роботи, не пустували, не бігали по подвір’ї.
