–
Щось трапилося? – запитала Софія дітей.
–
Ми хустки на річці хотіли попрати, та вони упали у воду і попливли, – відповіла старша донька.
–
А ви ж хоч у річку не стрибали самі за ними? – злякано запитала мама.
–
Та ні, ми боялися, бо там глибоко.
–
От і молодці. А хустки ми нові купимо. І більше без дозволу не ходіть самі прати на річку. Добре? – сказала і зітхнула полегшено: ще одного страшного горя уникнула родина з Божою допомогою. Після цього випадку дочки не ходили з пранням до річки.
*
* *
Серпень тисяча дев’ятсот п’ятдесят першого був гарячим і задушливим.
Жданого дощу все не було. Городина мліла, мучилась від спеки. Софія вже руки пообривала, носячи воду з копанки на капусту, помідори й огірки. На городі було так спекотно, що навіть земля потріскалась. У леваді все ж було краще – рятували могутні верби і джерельна вода в копанці: то ж молодиця залюбки набирала воду і поливала городнину.
Босим ногам було приємно, коли з відра вихлюпувалася вода.
Це був справжнісінький рай для душі: пахло сіно, берегові дивоквіти.
Але зненацька гострий біль різонув по всьому тілу, і жінка, залишивши відро на березі, поволі пішла стежкою до хати.
Вона зрозуміла: починаються пологи.
–
Господи, допоможи мені на світ явить дитя! – молилася тихенько, перемагаючи неймовірні муки.
Свекруха якраз була на подвір’ї і зрозуміла все:
–
Давай я тобі допоможу, дочко!
Як любляча мати, знову прийняла пологи в невістки.
Народився хлопчик на превелику радість батьків.
–
А що, гарний у вас братик? – спитала бабуся у старших онуків.
–
Поганий, бо червоний та ще й кричить, – відповіла Маруся.
–
Це він сьогодні такий, а завтра буде біленький, – запевнив тато.
Хіба ж могли сестрички передбачити наперед, скільки радості і щастя подарує малий?
А він підростав, коханий у їхній любові, таким красунчиком, цікавим, розумненьким.
Старші діти вчили малого і ходити (так не терпілося взяти його за ручку і повести до своїх друзів), і розмовляти (він же схоплював усе зразу: нові слова і речення).
Не тільки сестри любили братика, але і їхні подруги: вони його одягали у все, що було найкраще, милувалися ним і навіть приміряли на нього фату із старої марлі та підфарбовували буряковим соком щічки й губенята.
Хлопчик, певне, думав, що так і треба слухатися сестричок, і ніколи не виявляв свого незадоволення.
Бувало, мама втрутиться, коли дівчата тягнуть дитину кожна до себе:
–
Чого ви сперечаєтеся, з ким він піде гуляти? Беріть його за ручки, одна й друга, і ведіть, куди налаштувалися іти.
