Рано-ранесенько, як тільки-но схопилася перша зіронька, Софія з Яшком вийшла з двору. Було ще майже темно, не видно, куди ставати, ноги раз у раз загрузали у глибоких заметах, бо вночі несподівано знову випав сніг.
Хлопець у величезних чоботях, які дали йому зі старшого сина Михайла, ледве-ледве виборсувався із снігу і наздоганяв молоду жінку.
–
Не спіши, бо я тут заблуджусь, – шепотів.
–
Мовчи і йди, нам до світу поспішати треба, – нагримала на
нього. – Ніхто з тобою панькатись не буде, як спіймають. Ще й мене коло тебе вб’ють.
Сяк-так дісталися на хутір. Зайшли на занедбане подвір’я з убогою хатиною. Видно, що тут не було давно чоловічих рук.
Вона легенько постукала у причільне віконце. Звідти швидко обізвалася хазяйка – вже не спала.
На сході займався червоним полум’ям молодий ранок.
–
Хто там? – спитала Храсина.
–
Я, твоя сусідка, Софія Андрієва. Відчини.
Засув загрюкотів, і на порозі стала молодиця, худенька, бліда, з довгим розплетеним волоссям.
–
Храсинко, ти бідуєш із дітками, нікому і дров нарубати, а я тобі привела молодого парубка. Прийми, хай тобі буде за помічника. Він робитиме за миску борщу і за дах над головою. Йому немає куди йти, хату їхню розбомбило, сім’я загинула. Ми його трохи підрятували, але тепер, коли німці ось-ось будуть у селі, у нашій хаті йому бути небезпечно, бо ще й поліцаї можуть донести, що чужий. А я, як буду тут коли в батьків, то заразом приноситиму вам молочка, якщо корову не заберуть, бо вже поліцай погрожував: мовляв, де твій чоловік, молодице, а де ваші сини, Маріє? Думаєте, не знаємо? Отож-то, не сердьте мене, бо буде вам непереливки. І корову вашу давно треба у вас забрати, та держіть, поки я ще добрий.
Отак-то, Храсинко, будемо надіятись на краще. А ти, Яшко, слухайся хазяйку, роби все, що скаже, то не будеш голодний і в безпеці житимеш.
Це добре, що так вийшло, і жінка добра тебе візьме, а недавно по селі ходила жидівочка, люди її направили подалі від центру села, аж на Пасєкове, та й там найшлася підла людина, видала. То її повезли в Звенигородку і разом з іншими одноплемінниками розстріляли.
Отож, старайся більше увечері та вночі виходити, вікна гарно затуляйте, щоб хто не побачив.
Латай дітям чоботи, топи грубку, а по солому на поле до скирти ходіть тільки вночі.
Так тепер усі роблять, аби лишній раз не показуватися поліцаям на очі. Вони в цей час гуляють, сліпи заливаючи горілкою, або сплять.
Щотижня, навідуючи батьків, Софія забігала і до Храсинки, несла літру молока, яку-небудь пампушку чи трохи сала, бо знала, що в цій хаті часом буває і без хліба.
