Вони з великими труднощами дісталися до нього, виносячи з поля бою тяжкопоранених бійців, які, стікаючи кров’ю, уже не сподівалися на порятунок і просили залишити їх.
Усім було зрозуміло: вони оточені. Лише слабенька надія ще жевріла: а може, ліс прихистить і порятує знесилених їх, хто вижив у страшних боях.
І справді, у непрохідній гущавині, між віковічними деревами, вони нарешті попадали, відірвавшись і від літаків, що невпинно поливали уцілілі рештки Червоної армії нищівним вогнем, і від німецьких солдатів, які прочісували місцевість: десь зовсім недалеко чути було рев моторів мотоциклів.
Під прихистком темної ночі бійцям вдалося винести поранених та вийти з оточення. Смертельно стомлені, вони попадали на землю, а віддихавшись, змогли, нарешті, перев’язати поранених, дати їм напитися води.
Неспокійно було й тут, бо під ранок стало чути рух німецької техніки десь, близько за лісом. Ніхто з бійців не був певен, що тут вони у безпеці, хоч канонада віддалилася разом із фронтом.
Начальник штабу, який опинився в оточенні разом з бійцями, взяв на себе обов’язки командира цього невеличкого підрозділу. Він вирішив послати в розвідку двох наймолодших і найспритніших солдатів, щоб з’ясувати, чи далеко лінія фронту та як обійти найближчі ворожі частини.
Спливали в тривозі години, а розвідників усе не було.
–
Може, попали в засідку? – припускали.
Але ніхто і подумати не міг, що розвідники можуть зрадити. І не помилилися. Вони прийшли стомлені, ледве переводячи дух:
–
Далеко звідси, у лісі, ми натрапили на хату лісника. Бачили його, але не підходили, бо з вами не порадилися, чи варто йому показуватися: хтозна що за людина.
–
Нічого підозрілого за ним не помітили? Може, з поліцаями зв’язаний? Чи з німцями?
–
Ні, сам з’явився рано-вранці і потім зайшов до хати, видно було, що топиться в печі. І зараз там знаходиться у своїй лісничівц
і.
–
Добре, попробуємо підійти ближче, але обережно. Слідкувати всім, чи немає нічого підозрілого, чи немає близько німців, – наказав командир.
Вирушили, взявши на ноші трьох важкопоранених бійців.
Коли вже добре стемніло, підійшли до лісникової хати. Він присвічуючи каганцем, вийшов за двері на легенький стукіт у вікно.
–
Хто тут? Чого треба? – озвався грубим голосом.
–
Свої! Виходимо з оточення, – тихо відгукнувся командир. – Німців близько немає?
–
Немає!
–
Нам би перепочити, поранених перев’язати. До наступного вечора, а там ми знову вирушимо, треба пробиватися до наших.
