– Хіба ти не розумієш, Остапе, що мертвий не може нашкодити живим? Василь Касперович був людиною суворою, але ж і набожною, був християнином, а не безбожником і чаклуном! Хто це придумав, що він після смерті став упирем?! Це вигадки наших ворогів, які хочуть сплюндрувати ім’я покійного генерального обозного, славного козака! – Есаул грозным взглядом обвел толпу. – Чи може хтось це особисто засвідчити?
– А ти думав, що нема кому? – Перебийнос хищно усмехнулся и скомандовал: – Давайте сюди Прохора!
К нему вытолкнули перепуганного мужчину средних лет, в котором есаул узнал лакея покойного генерального обозного. Перебийнос вперил в него яростный бычий взгляд покрасневших глаз:
– Кажи, Прохоре, не бійся – твій господар під час посту скоромне вживав? Чаклунством займався? Денного світла боявся? Хіба ще за життя не змінилася його зовнішність, не прийняв він подобу справжнього чаклуна?!
Трясясь от страха перед разгневанным казаком, лакей послушно кивал, подтверждая его слова:
– Чаклунством займався… Посту не дотримувався… Жив у темряві при свічках, боявся денного світла… Змінився тілом та обличчям… На смертному одрі відмовився від сповіді і таїнства соборування.
Перебийнос победно посмотрел на есаула:
– Які ще тобі докази потрібні? А те, що він був не нашої, а ляшської крові і з’явився у нас ніби з нізвідки, хіба не доказ його бісівської сутності?!
Толпа одобрительно загудела. Перебийнос, больше не обращая внимания на есаула, вместе с Качурой и несколькими казаками зашел в Успенский собор, где в притворе был похоронен бывший генеральный обозный Дунин-Борковский. Люди сгрудились у входа, ожидая дальнейших событий. Время шло, снова по толпе пошло волнение, как рябь по воде, и тут в дверях, натужно сопя под тяжким грузом дубового гроба, богато украшенного серебряным позументом, показались шестеро дюжих казаков. Едва они вынесли гроб, как толпа отхлынула от входа в собор, словно боялась, что упырь собьет изнутри крышку, восстанет из гроба и проявит свой злобный, колдовской нрав за то, что потревожили его.
Отойдя от входа в святую обитель на два десятка шагов, казаки, отдуваясь, поставили гроб на землю. Тут же Перебийнос поддел топором и сорвал крышку гроба. Так как покойник продолжал лежать неподвижно, толпа, осмелев, окружила гроб плотным кольцом, и раздались удивленные и испуганные крики: «Свят, свят! Спаси, Господи!» Всем захотелось взглянуть на упыря, началась давка. Есаулу едва удалось протолкнуться наперед.
