ши подмухом зі столу місіс Штурх купу па-
перів і розкидавши їх по підлозі.
Секретарка стала навкарачки і почала
шукати список учителів на підміну.
Врешті-решт список знайшовся, він ле-
жав під заявкою прибиральниці на шість
тонн рідини для чищення унітазів. Місіс
Штурх зітхнула:
- Якби ж то наша прибиральниця та й
вивчила нарешті одиниці вимірювання!
Зітхнувши, вона виправила тонни на
літри.
- Думаю, шести тонн нам би вистачило
на сто років. Ну, хто там у нас залишився?
Місіс Грін і міс Гармидер.
Секретарка знову взялася за трубку. Но-
мер місіс Грін не відповідав.
Таким чином, залишилася тільки міс
Гармидер.
13
У трубці почувся тільки один гудок,
перш ніж на тому кінці взяли трубку і
відповіли - дуже-дуже схвильованим го-
лосом.
- Не турбуйтеся, - прощебетала міс Гар-
мидер. - Я буду за хвильку. Та яке там,
навіть швидше - за мить! Я тільки візьму
сумку і скочу нагору намалюватися... Та
ні, не буду, я встигну це зробити у машині,
по дорозі. О Боже, уроки починаються че-
рез п'ять хвилин! Я мушу рухатися.
- Міс Гармидер, - почала місіс Штурх. -
Ви знаєте...
- Так-так, Дандербанківська школа, -
вигукнула міс Гармидер у трубку на тому
боці. Її голос звучав дуже дивно, бо, мабуть,
саме в цей момент вона стрибала на одній
нозі, натягуючи на другу ногу колготки.
- У вас там нічого не сталося? - стур-
бовано запитала місіс Штурх після громо-
вого удару, що прокотився по телефонній
лінії і влетів у її праве вухо.
- Нічого, нічого! Усе гаразд! - тепер го-
лос міс Гармидер чувся якось наче звіддалік.
Мабуть, це було тому, що вона впала, тим-
часом як телефон полетів у протилежний
14
бік. - Не переживайте, я вже виїжджаю, -
повідомила міс Гармидер, і в трубці почули-
ся гудки, перш ніж місіс Штурх встигла
сказати їй, що їхня школа називається Да-
лендонська, а не Дандербанківська.
Місіс Штурх злегка потрясла головою,
ніби намагаючись отямитись. Вона встала з
крісла, щоб піти і сказати директорові, од-
нак зупинилася. На її тонких губах з'явилася
легенька усмішка. У неї виникло передчуття
стосовно міс Гармидер, передчуття, від якого
вона почувалася знервованою, але водночас
їй хотілося хихикати. Невідомо, що було при-
чиною цього почуття. Можливо, думка про
те, як містер Шрапнель зустрінеться з новою
вчителькою.
Як би там не було, директор був задо-
волений новиною. Він глянув на годинник.
- Залишилося чотири, ні, три хвилини
до свистка на початок уроків. Ви молодець,
місіс Штурх. Сподіваймося, вона встигне.
Що ми про неї знаємо?
Місіс Штурх подивилася у свій список
