Рекс не відходив від Джессіки, виконуючи щонайменше її бажання.
Наступного дня Хроня з Рексом знову ходили на Хрещатик — там був величезний гала-концерт.
Рексу концерт не сподобався. Він не міг забути розповіді про жахи собачої катівні, тому тільки пробурчав:
— Краще б на ці гроші бездомним псам нормальний притулок побудували!
Рата з’явився на третій день. І, вражений перемінами, які одразу впадали в очі, вигукнув:
— Ха, чуваки, ви що, банк пограбували? Ні хрена собі! — він витріщився на купу їжі.
Потім перевів очі з ковбаси на Хроню і спитав:
— Ти тепер, тіпа, багатенький Буратіно? Може, й коту Базіліо щось на лапу кинеш? Га?
Рекс, зробивши щиру морду, сказав:
— Це я десятку випадково знайшов!
Але битого Рату обдурити було важко.
— Ти, чувак, як не можеш брехати, то й не берися! Кому ти триндиш? Та тут однієї жратви гривень на п’ятдесят!
— О’кей! — побачивши, що ніхто нічого не збирається пояснювати, ображено сказав кіт. — А мені й плювати… Раз так, то так… Ваша бражка, тіпа, відокремлюється. Не треба сліз — я від вас мотаю! Я тут у одного крутяка — колишнього депутата, тіпа, працевлаштувався!
— Тіпа, шоб не працювати? — підколов Рату Рекс.
— Не твоє собаче діло, — сказав Рата. — Далі наші путі-дорожки розходяться. Тут, у столиці, більше можливостей вибитися в люди.
— А-а-а, до парламенту потрапити? — згадав Хроня Ратині слова.
— Може, й до парламенту… — значуще протяг Рата.
— Ти тільки почни з пластичної операції, — порадив Рекс.
— З якої?
— Хвоста відріж!
— У кого голова на плечах, — постукав лапою себе по майже лисій голові кіт, — тому й хвіст на заваді не стане! Так що, адью, чуваки! Майтеся фест! Пишіть до запитання на центральний поштамт!
І Рата пішов.
— Ну от, — сказав Рекс. — Тепер нам обов’язково треба купляти телевізора!
— Навіщо? — здивувався Хроня.
— Щоб не пропустити, як нашого Рату в парламенті будуть показувати!
Сміялася навіть Джессіка.
— Ну що ж, — сказав Хроня, — більше тут робити нічого. Треба їхати у Бердянськ.
Але Рекс чомусь зам’явся. Він ховав від Хроні очі й голосно сопів.
— Що з тобою, Рекс? — здивувався Хроня.
І тоді Рекс бухнув, як із моста у воду:
— Я без Джессіки не поїду!
— А-а-а, — розсміявся Хроня. — Ось чого ти мучишся! Якщо хоче — нехай їде з нами! Не залишимо ж ми її тут!
— Правда?! — на радощах Рекс почав ловити власного хвоста, потім лизнув Хроню у ніс і вискочив з підвалу.
Отож, не гаючись, Хроня зібрав свою нову гарну сумку «Адідас», і компанія рушила до вокзалу.
