Хроня потримав квитанцію в руках, а потім простягнув назад:
— Знаєте що, нехай вона у вас буде. І ви, якщо хочете, можете собі того нашийника викупити. А мені й цього досить, щоб до Бердянська добратися.
— Ти, видно, не зрозумів, — терпляче сказав Сашко-журналіст. — Нашийник коштує у десятки разів більше, ніж оці гроші.
— Знаєте, я цю квитанцію і так загублю, — схитрував Хроня, — а у вас вона не пропаде.
Журналіст зрозумів, що Хроня хитрує. Але зрозумів і те, що хлопець квитанцію не візьме.
— Добре, — сказав він. — Тоді ось тобі мій телефон у місті, де я живу. Давай картку, що ти про неї розповідав, я на ній напишу.
На це Хроня погодився.
Сашко порадив йому покласти всю пачку до заплічника і нікому не показувати, а головне — не розмінювати великі купюри на базарі.
— Виймай по одному папірцеві і міняй у магазинах!
Треба було прощатися.
— Ну що ж, Поліщук, бувай! Мені треба бігти — у мене скоро поїзд додому! — Сашко потис Хроні руку, як дорослому. І додав:
— Я дуже сподіваюся, що ми з тобою ще зустрінемося!
— Спасибі вам за все! — вперше Хроню назвали його власним прізвищем. Це було дивовижне відчуття, від якого у Хроні глибоко в животі стало гаряче.
Сашко ще раз махнув рукою на прощання і побіг.
А Хроня вирішив перш за все купити собі одяг. Ставало все тепліше, а літнього у нього не було нічого.
Він знайшов невелику крамничку, де купив усе необхідне, хоч яскраво намальована продавщиця підозріло поглядала на його потерті джинси і важкі зимові черевики старомодного фасону.
Коли Хроня переодягнувся у під’їзді й оглянув себе у першій вітрині, що трапилася по дорозі, йому стало смішно. Він притулився носом сам до себе і спитав:
— Хто це такий?
Рекс був у захваті. Йому особливо подобалися білі кросівки і велика чорна сумка з яскравим написом «Адідас».
— Ну, Рекс, тепер гайда до Джессіки!
По дорозі Хроня накупив ковбаси і всяких інших наїдків. А собі — важкий кетяг жовтих пахучих бананів. Банани він з’їв тут же, біля овочевого ларка, мружачи від задоволення очі. Рекс від бананів категорично відмовився.
— Знаєш, — звернувся Хроня до пса, коли вони вже підходили до місця збору, — про нашийник і гроші Раті краще не казати, як ти гадаєш?
— Так само. Я цьому аферисту не довіряю, — сказав Рекс. На тому й погодились.
