— Ми тут тобі лишаємо воду і трошки пожувать, — сказав Хроня Джессіці, — повернемось увечері.
— А ви правда повернетесь? — з надією спитала вона.
— Р-ргм! — прочистив горло Рекс. — Навіть не сумнівайся!
Вийшовши з підвалу, Хроня завагався: куди тепер? Кому спробувати показати нашийника? І вирішив — у центр.
Але перший же дядько, якому Хроня показав ніби золотого нашийника, заперечливо похитав головою:
— Іди звідси, я нічого краденого не купую. З вами потім неприємностей не обберешся!
І сильно хряпнув перед Хронею дверима свого бутіка.
Ще раз Хроня наважився показати нашийника верткому молодику, що в закутині між ларками міняв долари.
Той скептично покрутив нашийника у руках:
— Хм, золотий, кажеш? Ну ти, пацан, фуфло гониш! Ти шо, мене за лоха держиш?!
І раптом спокійно поклав нашийника до кишені.
Побачивши це, Рекс загарчав і вишкірив зуби.
— Ану, вали звідси зі своїм псом! — зло сказав молодик.
Але Рекс з усієї сили штовхнув його лапами у груди і повалив на асфальт. Молодик не встиг отямитися, як пес притис його до землі і зубами вхопив за вухо. Міняла тільки тихо щось кавкнув.
— Віддай! — сказав Хроня.
І той похапцем витягнув з кишені нашийника.
— Давай, Рекс! — Хроня побіг.
Рекс ще наостанок так гавкнув мінялі просто в обличчя, що той з переляку заплющив очі.
Все це сталося так швидко, що навколо них навіть не встиг зібратися натовп.
Це було останньою краплею.
Хроня сумно йшов по Хрещатику. Боліли ноги. Хлопець присів на лавицю і розділив навпіл з Рексом останнього вчорашнього пиріжка.
Пригрівало сонечко. Хроня зняв светер і залишився в самій сорочці. Він погладив картату тканину і згадав дідів: це вони витягли сорочку з величезної скрині і подарували йому.
Хроні так захотілося назад, у затишну хатину, де Цур зараз, напевно, дивиться, як Вєрка Сердючка рекламує якусь чергову дурницю.
Біля Хроні на лавицю хтось сів. Хроня глянув краєм ока: симпатичний чорнявий юнак, гарно вдягнений, з жовтим портфелем у руці. Портфеля юнак поставив біля себе на лавицю. У руках він тримав кухоль з пивом, яке продавали тут-таки, прямо на вулиці.
Побачивши, що Хроня дивиться на нього, юнак привітно йому підморгнув і сьорбнув пива.
Далебі, він був симпатяга.
— Хочеш пива? — спитав незнайомець.
Хроня заперечливо похитав головою і трохи відсунувся. Мимоволі йому пригадалися розповіді про приємних дядьків, які знайомляться з хлопцями на вулицях.
— Та ти не бійся, — побачивши, як Хроня відсунувся, сказав чорнявий. — Я журналіст, мене Сашком звати. А ти тут живеш, у Києві?
