Хтось засопів йому просто у вухо. Хроня обернувся: Рекс, не кліпаючи, дивився на Джессіку закоханими очима.
— Правда, гарна? — підколов Хроня Рекса.
— Р-ргм! — тільки й спромігся пес, від чого Джессіка прокинулася.
— Підеш з нами? — спитав Хроня.
Але вона не могла йти з ними — задня нога в неї була глибоко порізана.
— Це коли я тікала з катівні, — сказала Джессіка.
— З якої катівні?
— Так собаки між собою називають притулок, що тримає за містом Товста Тітка.
І Джессіка розповіла, що в цьому притулку, який Товста Тітка відкрила ніби для того, щоб рятувати бездомних собак, живуть собаки, яких гицлі ловлять у місті.
— Але ловлять не лише безпритульних, — розповідала спанієлька, — ловлять собак, які мають нашийники. А тоді у господарів за них вимагають гроші. Так що тобі, — звернулася вона до Рекса, — краще зняти свого гарного нашийника. Бо чим гарніший і дорожчий нашийник — тим швидше потрапиш до катівні.
— А що роблять з бездомними собаками? — спитав Хроня.
— Або вбивають, або вони самі здихають від голоду.
Джессіці було важко згадувати:
— Нас у клітці було багато. Найбільший був дог. Він загриз дворняжку Джулю. А коли за ним прийшли, він кинувся на сторожа, і ми усі втекли. Мене теж впіймали на вулиці біля будинку, де я жила. Але тепер я не знаю, як його знайти.
— Ні фіга собі! — сказав обурено Рата, який теж підійшов, щоб послухати. — А що, ту живодерку, Товсту Тітку, тіпа, викрити не можна?
— Значить, не можна, — зітхнула Джессіка. — Казали, що її навіть Герасим’ючка по телевізору показувала. Показували, як у клітках собаки собаку їдять — і нічого…
— Ну, блін, хай я тільки до того парламента доберусь! — погрозливо помахав кулаком Рата.
— Ой, як страшно! — обізвався Рекс. — Ти їм там усім пики подряпаєш? Чи папірці пошматуєш?
— Так, чуваки, я пішов, — діловито сказав Рата. — Збір тут увечері. У мене діла!
— Які ще діла? — здивовано подивився на нього Хроня.
Але Рата вже здимів.
— Ну, — склав лапи на грудях Рекс, — коли Рата починає займатися ділами, всі можуть бути вихідні!
Розділ XIX. ЗОЛОТИЙ НАШИЙНИК
Хроня зняв із Рекса нашийника, покрутив у руках і кинув у куток.
Але Джессіка раптом сказала:
— Це дуже дорогий нашийник. По-моєму, він із золота.
— Як із золота?
— Оті жовті пластинки — із золота. У моєї хазяйки були такі самі персні, і я знаю, що вони золоті.
Хроня підняв нашийника і почав розглядати.
— Може, його можна продати? — сказав він. — Тоді б у мене були гроші на квиток…
Все ще не повіривши до кінця, хлопець поклав нашийника до заплічника.
