Рекс сидів коло Хроні мовчки. Собаки роду скидалися на лайок і сягали Рексові ледве вище коліна, тому трималися осторонь.
Горіло багаття, гомоніли чоловіки, недалеко шумів від легенького вітерця ліс. Хроні було так добре, як ніколи. Десь там, далеко-далеко, залишилися бандити і вовкулаки.
Хроня ліг на шкури, які принесла дівчина Юніца, заклав руки за голову і дивився у небо, всіяне мерехтливими зорями. Зорі були такі ж, як і там, п’ять тисяч років уперед, де Хроня не раз засинав, маючи зоряне небо за стелю. Нікуди не хотілося йти, нічого не хотілося робити. Втомлений хлопець щасливо зітхнув і заплющив очі.
Розділ XV. НАЗАД У МАЙБУТНЄ
Хроня прокинувся, почувши, що його хтось кличе.
Хлопець сів і огледівся. Біля нього під шкурами спав Яр і ще декілька хлопців. З-за лісу визирав окрайчик червоного сонця.
— Хроню, вставай, — знов покликав голос. Це був Пек.
— Скоро треба вертатися!
— Як вертатися? — здивувався Хроня. — Ми ж тільки учора прийшли, у нас ще два тижні попереду!
— Е, Хроню, тут як у космосі — час біжить повільніше. Нам під вечір треба повернутися.
Це була смутна звістка.
Попрокидалися хлопці.
— Гайда до озера — скупаємось, — покликав Яр.
Вони побігли до озера.
На узбережжі Хроня побачив Рату. Кіт з глибокодумним виглядом сидів під величезним дубом.
— Що ти тут ошиваєшся? — підозріло спитав Рекс, який теж побіг за хлопцями.
— Я, чувак, народний фольклор створюю, — поважно мовив Рата.
— Що-що? — Рекса дратувало котове хизування.
— Ой, темнота, — манірно закотив очі Рата. — Дуба вибираю, ось що!
— Якого дуба?
— Отого, що на ньому ото «златая цепь»…
— А-а-а! — уїдливо сказав Рекс. — А ти по цепу кругом ходитимеш, направо підеш — заспіваєш, наліво — казочку розкажеш!
— Во-во, догнав, чувак! Це ж я — КІТ-БАЮН! Мене вчора так сам Стир назвав! Ми ось назад у цю, тіпа, щілину просочимось, а тут про мене казки складатимуть! Догнав — ні? Так що я — історична постать, о!
— Не забудь, історична постать, розказати, як бандитам друзів здавати! — сплюнув Рекс.
А Хроня, що теж слухав цю розмову, тільки покрутив головою:
— Ну це ж треба! А де ти той цеп золотий знайдеш?
— Е-е, чуваки, цеп вже сам народ придумає! Головне — щоб постать була!
І Рата граціозно розлігся під дубом, підперши лапою голову.
— Аферист! — сказав Рекс, рушаючи за Хронею.
— Темнота! — гукнув йому услід Рата. — А ти, думаєш, хто будеш? Ти будеш, тіпа, отим вовком, що вміє говорити і Івана-царевича живою водою по швам змазує! Я вже всьо прикинув! У нас тут важлива місія! Ми, тіпа, зароджуємо увесь народний фольклор!
