— Ти ще й казки знаєш? — зневажливо сказав Рекс. — А я думав, ти, тіпа, тільки газети зі смітників читаєш!
— Нє, чувак, я фольклор даже дуже уважаю! — заперечив Рата.
Пек повернувся до Хроні:
— Вуглинку не загубив?
— Ні, — Хроня витяг вуглинку і подав Пекові.
— Я тобі вчора обіцяв дещо показати, — почав Пек, — зараз ми з тобою…
— А зі мною? — перебив його Рата.
— І з тобою, де тебе подінеш, — з досадою сказав Пек. І знову повернувся до Хроні:
— Нічого не бійся, слухайся мене. Коли стався вибух, тут утворився часовий розлом…
— Це, тіпа, щілина? — знову не втримався Рата.
— …Ми з Цуром його знайшли, і тільки ми знаємо, як ним проходити. І ми хочемо, щоб ти пішов з нами…
— А я? — стурбовано запитав Рата.
— Ти вгамуєшся? — загарчав Рекс. — Тобі вже сказали!
— Та мені всі завжди кажуть, а потім кидають, як останнього лоха! — набурмосився кіт.
— Я кину вуглинку — запалає полум’я, — продовжив далі Пек, — ти дивися, куди я йтиму — іди за мною. І ви всі теж, — кивнув Пек решті.
— Куди йти? Прямо у вогонь?! Ні фіга собі! — обурився дат Рата. — У мене й так мало шерсті після лишаю зосталося!
— Ну то й залишайся! Хто тебе сюди тягнув! — не витримав Хроня.
— Ні, ні, чуваки, я з вами! — перелякано затупцював Рата.
— Ну, тоді рушаймо! — сказав Пек.
Він кинув через ліве плече вуглинку — і на місці, де вона впала, запалало полум’я. Воно горіло рівно й беззвучно, наче газ у конфорці.
Пек, за ним Рата, — підвиваючи і затуливши лапами очі, — Цур, Хроня і Рекс ступили у вогонь і… зникли з галявини. Останнім у синьому полум’ї розчинився крук Гай.
Ніхто з них не озирався, тому ніхто й не побачив, як з-за стовбура однієї із сосен викотилася товстопуза кривонога потвора.
Коли полум’я згасло, Чмак, — бо це був він, — навкарячки почав нишпорити по землі. Нарешті він радісно кувікнув і схопився на ноги.
В руках він тримав маленьку чорну вуглинку.
* * *
Коли Хроня ступив у синє полум’я, його огорнуло приємне тепло. Він ступив ще раз — і полум’я залишилось позаду.
Спочатку хлопець подумав, що просто переступив вогнище і лишився на тій самій галявині.
Поруч стояли Рекс і Рата, на плече йому сів крук Гай. Ось тільки дідів не було ніде видно.
Хроня повернувся до лісу і покликав:
— Пеку!
«Цур із тим телевізором у вусі все одно нічого не почує,» — подумав хлопець, тому й не став його гукати.
— Пе-еку-у! — знову покликав Хроня. Спиною у нього покотився холодок — а що, як діди десь загубилися? Бо тепер Хроня бачив — це була НЕ ТА ГАЛЯВИНА.
