Злочинці з паралельного світу - 2 | страница 30
— Як сказав би папуга Фері: шоу самотніх, тіпа, вальтонутих холостяків!
Розділ XIII. ЧАСОВИЙ РОЗЛОМ
Вранці Хроню розбудило Рексове голосне позіхання. Він розплющив очі і побачив, що всі вже на ногах.
Цур із Пеком кудись збиралися. Хроня хутенько вмився перед хатою, а коли повернувся — на столі вже парувала яєшня.
Рата задоволено погладив себе по череві:
— Ну, це вже не хреново! А то я думав, тіпа, що тут лише гречкою давитися дають!
— От невдячна тварюка! — не втримався Рекс. — Я б тебе, аби моя воля, пастися відправив — он уже травичка вилізла.
— Кра-а-а! — сказав крук Гай. — Ліпший черствий кусок зо спокоєм, ніж дім, повний учти м’ясної зо сваркою!
— О, чуєш!? — підняв пальця догори Рата. — Нарешті наш марабу щось розумне видав!
Рушили в дорогу. Пек позирав на Хроню, як той, крекчучи, скинув на плече заплічника. Щось, видно, йому не подобалось.
— Ану, Хроню, скинь-но свого мішка, — попросив він, узяв його і почав розв’язувати.
Цур, побачивши це, побокував від брата. І сховався у Хроні за спиною.
— Ну так я і знав! — сказав Пек, витягаючи з Хрониного заплічника Цурового телевізора. — Ти що, глухий пень, забув, куди ми йдемо?! Щоб і духу його…
— Ну Пецю, братіку! — благально склав руки Цур. — Я його у лісі заховаю! Нині нову рекламу львівського пива даватимуть!
Пек, зітхнувши, почав м’яти телевізорчика в руках, аж доки той перетворився на маленьку горошину. Тоді підійшов до Цура і поклав горошину йому до вуха. Цурова борода розсунулася на два боки — Цур усміхався.
— Чую, чую! — сказав він і пішов з двору, підспівуючи: «Я їду додому, до себе додому!»
— Авжеж, додому, куди ж іще! — вирушив за ним Пек.
Вони зайшли у сосновий ліс. Пахло глицею, яку вже пригріло весняне сонце. У лісі було сухо і тихо. Всі йшли мовчки, лише тихенько услід за рекламою у вусі підмугикував Цур. Та ще зачудовано крутив головою Рата, бурмочучи сам до себе: «Ні, ти глянь, що діди витворяють! Раз — і забацав чувакові плеєр у вухо!»
Нарешті вони дійшли до потрібного місця, бо Пек зупинився, пильно роздивляючись довкола.
Три височенні сосни стояли рівним трикутником, а посередині цього трикутника лежав гігантський камінь-валун, оброслий мохом.
Виглядало на те, що якийсь велетень навмисне приніс і поклав його тут.
— Не слабо! — присвиснув Рата і обійшов камінь довкола. — А що дальше? Де тут, тіпа, наліво, де направо, а де прямо?
— Що-що? — очікуючи якогось підступу, спитав Рекс.
— Ги-ги! — зареготав Рата. — Ну як же, чувак: направо підеш — тіпа, коня патіряєш, наліво підеш — голову патіряєш, а прямо — вааще не вернешся!