Злочинці з паралельного світу - 2 | страница 30



— Як сказав би папуга Фері: шоу самотніх, тіпа, вальтонутих холостяків!

Розділ XIII. ЧАСОВИЙ РОЗЛОМ

Вранці Хроню розбудило Рексове голосне позіхання. Він розплющив очі і побачив, що всі вже на ногах.

Цур із Пеком кудись збиралися. Хроня хутенько вмився перед хатою, а коли повернувся — на столі вже парувала яєшня.

Рата задоволено погладив себе по череві:

— Ну, це вже не хреново! А то я думав, тіпа, що тут лише гречкою давитися дають!

— От невдячна тварюка! — не втримався Рекс. — Я б тебе, аби моя воля, пастися відправив — он уже травичка вилізла.

— Кра-а-а! — сказав крук Гай. — Ліпший черствий кусок зо спокоєм, ніж дім, повний учти м’ясної зо сваркою!

— О, чуєш!? — підняв пальця догори Рата. — Нарешті наш марабу щось розумне видав!

Рушили в дорогу. Пек позирав на Хроню, як той, крекчучи, скинув на плече заплічника. Щось, видно, йому не подобалось.

— Ану, Хроню, скинь-но свого мішка, — попросив він, узяв його і почав розв’язувати.

Цур, побачивши це, побокував від брата. І сховався у Хроні за спиною.

— Ну так я і знав! — сказав Пек, витягаючи з Хрониного заплічника Цурового телевізора. — Ти що, глухий пень, забув, куди ми йдемо?! Щоб і духу його…

— Ну Пецю, братіку! — благально склав руки Цур. — Я його у лісі заховаю! Нині нову рекламу львівського пива даватимуть!

Пек, зітхнувши, почав м’яти телевізорчика в руках, аж доки той перетворився на маленьку горошину. Тоді підійшов до Цура і поклав горошину йому до вуха. Цурова борода розсунулася на два боки — Цур усміхався.

— Чую, чую! — сказав він і пішов з двору, підспівуючи: «Я їду додому, до себе додому!»

— Авжеж, додому, куди ж іще! — вирушив за ним Пек.

Вони зайшли у сосновий ліс. Пахло глицею, яку вже пригріло весняне сонце. У лісі було сухо і тихо. Всі йшли мовчки, лише тихенько услід за рекламою у вусі підмугикував Цур. Та ще зачудовано крутив головою Рата, бурмочучи сам до себе: «Ні, ти глянь, що діди витворяють! Раз — і забацав чувакові плеєр у вухо!»

Нарешті вони дійшли до потрібного місця, бо Пек зупинився, пильно роздивляючись довкола.

Три височенні сосни стояли рівним трикутником, а посередині цього трикутника лежав гігантський камінь-валун, оброслий мохом.

Виглядало на те, що якийсь велетень навмисне приніс і поклав його тут.

— Не слабо! — присвиснув Рата і обійшов камінь довкола. — А що дальше? Де тут, тіпа, наліво, де направо, а де прямо?

— Що-що? — очікуючи якогось підступу, спитав Рекс.

— Ги-ги! — зареготав Рата. — Ну як же, чувак: направо підеш — тіпа, коня патіряєш, наліво підеш — голову патіряєш, а прямо — вааще не вернешся!