Замість трьох сосен тут росло три дуби. Та й ліс був суціль дубовий. І до того ж, дерева були вкриті листям. Отже, ТУТ уже літо.
— Ну, що я казав? — мовив кіт Рата. — Ці братики-дегенератики нас таки кинули, як лохів!
Лясь!
Гнучка лозина, що невідь-звідки взялася, ляснула кота по носі.
Рата засичав і відскочив убік. Очі його злісно виблискували.
— Не оббріхуй нікого за спиною! — сказав Пеків голос.
— Людина лукавого серця не знайде добра, хто ж лукавить своїм язиком, упаде в зло! — вставив крук.
— Пеку! — зрадів Хроня. — Куди ви поділися? Де ви? — Хроня роззирався на всі боки.
— Тут ми, тут, — заспокоїв його Пеків голос. — Тільки тут ми невидимі.
— Ну от, — сказав Рата, — маємо двох дідів-привидів тіпа Каспер!
— Ми не привиди. Ми — духи родинного багаття. Ми його охороняємо.
— Від чого? — спитав Рата.
— Від таких придурків, як ти, — сказав Рекс. — Затули пельку, бо мій терпець урветься!
— Хроню, йди за моїм голосом, — покликав Пек. — Тут недалеко.
Ліс скоро закінчився. Вони вийшли на берег великого озера і йшли ним, доки натрапили на протоптану стежку. Нею вийшли на пригірок, і перед ними відкрилася незвичайна картина. У невеличкому видолинку стояли довгасті невисокі хати, розташовані колом. Усередині цього кола стояли ще якісь будівлі. Навколо них бігали діти. По всьому було видно — вони грали у квача.
Біля однієї хатинки жінки доїли кіз. Ще дві поралися біля розкладеного вогнища. Чоловіків видно не було.
І жінки, і діти були вдягнені у довгі, з грубого полотна, сорочки, підв’язані поясами, кінці яких звисали майже до землі по боках. Жіночі сорочки вишиті чорно-червоними візерунками. Чорне волосся, заплетене у коси, гарно викладене на головах у жінок.
— Чуваки, — пошепки спитав Рата, — ми шо, тіпа, у кіно попали? Це як мільйон років до нашої ери! Тут, мабуть, іще й докторської ковбаси нема!
— Не мільйон, а всього п’ять тисяч років тому! — сказав Пек. — А замість ковбаси тут є дещо краще!
— Що? — здивувався Рата, який не визнавав нічого кращого від ковбаси.
— Жирні свійські миші!
— Які це свійські?
— Оті, що ще не бачили жодного кота! Ти тут — перший!
— Хе, чувак, ти за кого мене тримаєш?! Щоб я — та за мишами ганявся!
Крук, який сидів на гілці над ними, сказав:
— Сюди хтось іде!
На стежці з’явився хлопчина, схожий на Хроню, з такими ж синіми очима і чорним скуйовдженим волоссям. На правій щоці у хлопця чорною фарбою було намальовано дві смужки. Вони перекреслювали щоку зверху донизу.
