Злочинці з паралельного світу - 2 | страница 29
Хроня простягнув йому картку.
Тримаючи її у витягнутій руці, дядя Коля уважно роздивлявся знімок, надовго зупиняючи погляд на пляшках, які стояли біля шашликів.
Нарешті, пожувавши запалим беззубим ротом, дядя Коля поважно сказав:
— Ну, канєшна, вот етава знаю, — і тицьнув пальцем з чорним нігтем у когось на фото. — Канєшна, он!
— Хто? — присунувся ближче Хроня.
— А от, Ігор Владіміровіч! Оператор! На третьому работає!
У Хроні пересохло в горлі:
— І зараз?
— Нє-е! Зараз нема. У нєво вчора вахта кончілась. Додому поїхав.
— Куди додому? — у розпачі спитав Хроня.
— Куди-куди… Не знаю, куди… Оні ж усє їздять додому. А от через двє нєдєлі приходь, я пазаву.
Ще не вірячи, Хроня перепитав:
— Через два тижні до вас, сюда?
— Сюда, сюда! — сказав дядя Коля-підполковник. — І могорич не забудь!
Хроня не тямився на радощах. Він навіть не звернув уваги на те, що доведеться ще два тижні тинятися Зоною без їжі і житла, намагаючись не потрапити до рук бандитам і вовкулакам. Рекс теж радів. А крук задоволено сказав:
— Туга на серці людини чавить її, добре ж слово її веселить.
— А що, як ми до дідів подамося? — раптом спало на думку Хроні.
— Я теж саме про це подумав! — сказав Рекс. — Та й вуглинку віддати треба.
Рекс добре запам’ятав дорогу, тому добралися вони до знайомої хати вже увечері того ж дня.
Цур і Пек радісно зустріли Хроню та його нових товаришів. Нагодувавши їх усіх гречаною кашею, яку, хоч невдоволено мурмочучи, їв навіть Рата, діди змусили Хроню розповісти про всі пригоди, які з ним трапилися.
Рата, наївшись, влігся на печі і теж уважно слухав, примруживши хитрі очі. Крук Гай, найбільше, здавалося, задоволений вечерею, дрімав на краю шафи.
Коли Хроня закінчив розповідь, Цур почухав потилицю, на якій вже розпустилися листочки, і всівся за телевізор. Там саме якийсь знаменитий негр рекомендував усім терміново звернутися до лікаря, чомусь не уточнюючи, до якого саме.
А Пек, підсівши ближче до Хроні, сказав:
— Перш ніж ви підете, я хочу тобі дещо показати.
Хроня запитально подивився на нього.
— Це завтра вранці, — сказав Пек. — Треба буде сходити до лісу, тут недалеко.
— Навіщо? — спитав Хроня.
— Там побачиш, — ухильно відповів Пек.
Хроня з Рексом полізли спати на піч.
А Пек ще довго сидів перед відчиненими дверцятами печі, наче Цур перед телевізором, не зводячи очей з мерехтливих пломінців, що танцювали на вуглинках.
Він не бачив, що Рата крадькома спостерігає за ним і за Цуром. Нарешті Раті набридло. Він простягнувся на печі, заплющив очі і сам до себе промурмотів: