Потвора подумала і кивнула головою:
— Ну тоді нехай буде!
— За це ти проведеш нас у Зону! — зметикував Хроня. Він уже зрозумів, що з цього пляшкоїда задарма нічого не вичавиш.
— А куди вам треа? — Чмак перестав жувати. — Якшчо недалеко — то о’кей, а якшчо далі — то за окрему платню!
Хроня глянув на два ґудзики, які залишилися на пальті, і сказав:
— Добре, якось розрахуємося. Проведи хоч до першого села.
— Чмак! — чмакнув ґудзиком пляшкоїд. — Гайда!
Чмак ішов попереду, залишаючи за собою у снігу дві прокладені його кривими ногами борозни. За ним клубочилася пара і чулося шипіння, наче хтось поплював на праску.
Хоч він ледве сягав Хроні до коліна, йшов так швидко, що хлопець аж захекався, намагаючись не відставати.
Чмак довго вів їх уздовж огорожі — стовпів, поплутаних колючим дротом.
Нарешті біля одного стовпа він зупинився. Хроня побачив там невеличкий лаз, під яким була викатана у снігу льодяна гірка. Видно, Чмак постійно ним користувався, бо впевнено впав на спину і з’їхав у вибалок за огорожею.
Ставши на ноги, він махнув рукою:
— Давай!
Хроня з Рексом покотилися за Чмаком. Він повів їх далі полем. Рекс насторожено озирався, готовий у будь-яку мить захистити хлопця.
Іноді їм траплялися дивні сліди на снігу — ніби собачі, але у декілька разів більші. Рекс принюхувався до них і тільки занепокоєно крутив головою — вони не пахли ні собакою, ні вовком, а чимось таким, від чого у Рекса хололо всередині.
Одного разу їм довелося перетнути розчищену дорогу. Нею саме їхав автобус.
— Пригніться, — сказав їм Чмак. — Це вахтові на роботу поїхали.
— А які у вас, таксаать, справи у Зоні? — запитав Чмак, коли вони рушили далі.
— Не твоє діло, — буркнув Рекс.
Хроня промовчав.
Чмак ще декілька разів пробував випитати, куди та навіщо йдуть Хроня з Рексом, але вони мовчали. І Чмак облишив спроби.
Нарешті попереду забовваніли якісь будівлі.
— Ну, ось і перше село, — прочмакав Чмак. Він усе ще жував ґудзика. — Я своє, таксаать, відробив — на цьому привіт!
— Зачекай! — зупинився Хроня. — А як у ньому ніхто не живе?
— А що мені до того? У вас свої плани, у мене — свої, — Чмак мстиво примружився, аж його безбарвні каламутні баньки стали маленькими.
— А тут десь переночувати можна?
— Спробуйте! — І Чмак пірнув у найближчий замет, лишивши після себе дірку завбільшки як лисяча нора.
Хроня поправив заплічника з нехитрим своїм скарбом і запитально глянув на Рекса.
— Ходімо, — сказав пес Рекс. — Будем пробувати…
