— Грошей? — підійшов Хроня. І собі не стримався: — Ні фіга собі! Ти хто?
— Я? Не знаю… — нижня губа почвари удавано жалібно відвисла.
— А що ти тут робиш?
— Що-що… Живу я тут.
Хроня озирнувся — ніде не було видно ніяких ознак житла — сама холодна земля та купи сміття.
— Мм-да, — протягнув хлопець. — Класно живеш. А чого ти голий? Хоч би загорнувся у щось — холодно ж!
— Я не голий, — заперечив пляшкоїд. — На мені шкура, таксаать, з підігрівом.
— З яким підігрівом?!
— З атомним! Ось помацай! — почвара простягла Хроні тоненьку ручку.
Хроня гидливо доторкнувся до зморщеної долоні і від несподіванки аж зойкнув — така вона була гаряча. Наче праска!
— Хи-хи! — задоволений справленим враженням, пляшкоїд закинув ногу на ногу. — Платити буеш?
— Тобі ж сказали — грошей нема!
— Тобі ж скаали… — перекривив Хроню пляшкоїд. — А тобі ж скаали, що грошей не треа. Ґудзика дай!
Тут Хроня помітив, з якою пожадливістю почвара дивиться на великий пластмасовий ґудзик, що на нього Хроня застібав комір у пальті.
— Ґудзика? — здивувався Хроня. — А на фіга він тобі?
— А він пластмасові пляшки жере! — буркнув Рекс.
— Пляшки? Які пляшки?
— Різні,— сказав пляшкоїд, — від мінеральної води, від «Фанти», від квасу… А найсмачніші — від пива! — потвора заплямкала нижньою губою.
— Ну, пацан, так тобі ж ціни нема! — сказав Хроня. — Тими пляшками вже весь світ загидили. І багато вас таких?
— Я один. Бо я — унікальне природне явище! — закопилив губу пляшкоїд.
— Мутант ти звичайний! — сплюнув Хроня.
Очі потвори злісно зблиснули. Вона просичала крізь зуби:
— Ґудзика дай!
— Ну що ж, Рекс, це ми ще дешево відбулися, — Хроня зітхнув і, вийнявши з кишені складаного ножика, відрізав ґудзика.
— На!
Р-рраз! — І ґудзик зник у широкій пащеці потвори.
— М-м-м! — замурчала вона від задоволення. — Давно мені такої смакоти не перепадало! Ну, таксаать, вступне ви заплатили, можете залишатись!
— Залишатись ми тут не збираємося, — сказав Хроня. — Нам тут дещо знайти треба.
Пляшкоїд, здавалося, не слухав — він жував ґудзика, наче жуйку. Ґудзик розплавився і, відліплюючись від зубів, чмакав, наче справжня жуйка: чмак! чмак! чмак!
Рекс аж скривився:
— Ну ти й чмакаєш! Справжній ЧМАК!
— О! — сказав Хроня. — Ми тебе так і назвемо — Чмак!
— Чого це? — образився пляшкоїд. — А якось красивше, таксаать, не можна?
— Як красивше?
— Ну, там, — Рікі Мартін, або Ді Капріо!
— Тю, дивак! Тобі треба, щоб тебе з ними плутали? Я тобі таке ім’я придумав — ні в кого більше не буде! Ти ж сам казав — ти унікальне природне явище! УНІКАЛЬНЕ! Доганяєш?
