— тягнули п’яні голоси.
Потім на освітлене місяцем місце видибали, кривуляючи, дві постаті. Спочатку Хроня подумав, що вони танцюють. Але потім зрозумів, що вони йдуть обнявшись. Одна, більша, тримала в руці пляшку, якою розмахувала, допомагаючи собі співати.
Інша, нижча, кумедно підстрибувала, намагаючись потрапляти в ногу.
Ще не вірячи очам, Хроня придивився: це були Чмак і кіт Рата!
Хроня мимоволі почав хихотіти — дуже вже незвичайною була ця парочка.
Рекс теж упізнав старих знайомих, бо глузливо зауважив:
— Просто тобі караоке на майдані!
А Чмак з котом підходили ближче.
Хроня вийшов з тіні.
Рата помітив його першим:
— О, чувак! — він привітав Хроню піднятою пляшкою. — Радий тебе бачити! Я ш-ш-шчасливий, що ти живий!
— Ну, не такий живий, як ти, — сказав Хроня, — але ще трохи ворушуся.
— А-а-а, це ти натякаєш… — Рата побовтав пляшку, перевіряючи, чи багато у ній залишилося. — Борис, ти не прав!
— Це ти нас здав! Це ти покликав отих із кийками! — сказав Хроня.
— Ну, я! — похитуючись, зізнався Рата. — Так я ж знав, шо вони до вас і пальцем не торкнуться!
— Як це?
— Чувак! Рата не такий дурний, як ти думаєш! — Рата озирнувся, знайшов очима Рекса і махнув лапою:
— Іди сюда, Вульф! Знаєш, чий це нашийник? Не знаєш! Самого Вульфа — їхнього, тіпа, глави Ордена, о! У нього той нашийник хтось поцупив. А дрібні вульфики того, хто носить цей нашийник, як вогню, бояться! Тому вони вас і відпустили! А я свою роботу зробив! І одним пострілом, — Рата примружив око, наче прицілюючись, — піф-паф — убив двох зайців!
Рекс мовчки сів і почав стягати нашийника через голову. Але Хроня поклав руку йому на спину:
— Чекай, облиш, може, він нам ще пригодиться!
Тим часом Рата лепетав далі:
— А ми ось із друзякою Чмаком ідемо вас шукати. Я плював на них вкалувати, як вони чоботом то під зад, то під ребра… Ми краще з вами… Правда, Чмаку?
Чмак не втримався на своїх кривеньких ніжках і впав на зад. Видно було, що він геть не розуміє, що відбувається.
— Чим ти його напоїв? — спитав Хроня. — Ядерними відходами?
— Об-біжаєш, начальник! — помотав головою Рата і простягнув пляшку Хроні. — На, попробуй! Чисті «П’ять капель»!
У Хроні вже пройшла вся злість, яка накопичилася проти Рати, та все ж він не втерпів, щоб не вколоти кота:
— Ну, і за скільки ти своїх друзів продаєш, особливо старих?
— Ти шо, чувак, — приклав лапу до грудей кіт, — я за вас і копійки не взяв! Хіба що ось «П’ять капель»…
— Продешевив ти, чувак, — процідив Хроня крізь зуби. — Провалюйте. Не хочеться об вас черевики бруднити.
