І тут Зоя з жахом побачила, як пальці незнайомця почали корчитися, руку вкрила сіра густа шерсть і — ой, мамо! — вона вмить стала вовчою лапою.
Зоя підвела очі — і заверещала, як Сандра Буллок у трилері «Швидкість». З коміра на неї дивилася вищирена ВОВЧА МОРДА!
Зоїн вереск наче пробудив незнайомця. Він впав на всі тепер уже чотири лапи і заметався по фойє, залишаючи по дорозі чорного капелюха, таке ж пальто і решту одежі.
Не перестаючи верещати, Зоя забарикадувала дверцята столом і стільцем, навіть не розуміючи, що вовкулаці не коштуватиме жодних зусиль одним стрибком перемахнути фанерну загородку.
Та вовкулаці до Зої було байдуже — він гайнув на сходи.
— Охорона! Охорона! — вищала Зоя. Та ніхто не з’являвся.
«Тре’ бігти до міліції,» — вирішила вона і схопила свою заячу шубку.
Але тут за вікном розляглося протяжне виття. Зоя виглянула — і відсахнулася.
З переляку їй здалося, що перед готельним входом сидить сотня вовків, хоч їх було трохи більше десятка. Всі вони позадирали голови і тоскно вили на місяць.
Тоді Зоя, нарешті зрозумівши, що шинквас її не врятує, обережно вилізла з-за нього і прожогом метнулася до душової. Там недавно поставили нового міцного засува, бо п’яний вахтовик Ваня висадив був двері.
Забігши до тісної душової,
Зоя засунула грубий засув і, знесилена, впала на дерев’яну решітку.
Розділ XI. КАРАОКЕ НА МАЙДАНІ
Хроня і Рекс, які спали на мішках з білизною у темній каптьорці, теж почули вовче виття.
— Рекс, це за нами, — штовхнув Хроня пса. Вони сіли і почали прислухатися.
— Ну що, будемо чекати, поки вони нас, як мишей, подушать? — спитав Хроня. — Давай, пішли!
Хроня швидко вдягнувся, відімкнув двері і визирнув у коридор. Він встиг помітити, як сіра тінь, схожа на вовчу, майнула сходами на другий поверх.
Рекс зачув вовкулаку, шерсть на його загривку наїжачилася.
— Кудою б його звідси вибратися? — сам себе запитав Хроня. Він зійшов сходами до підвалу. Двері чорного ходу замкнені, але
поруч — маленьке вікно, забите фанерою.
Напрактикований на забитих дошками будинках, хлопець миттю вийняв утлу фанерку — і ось вони вже надворі.
Відбігши добряче від готелю і ще не вірячи, що перевертні не женуться за ними, Хроня з Рексом впали під паркан, щоб хоч трохи відсапатись.
— Довго… сидіти… не можна… — хекаючи, сказав Рекс, — вони… слід візьмуть…
Хроня підвівся, але знову присів. Почувся якийсь шум. Обережно визирнувши, хлопець спочатку почув спів, який наближався:
Вес-на, вес-на, весна-а-а-а прийде-е-е-е,
