Двоє раптом завмерли з піднятими кийками. Вони, мов зачаровані, дивилися на Рексів нашийник.
— Це хто? — спитав один.
— Не може бути! Невже він? — відповів йому другий. — Це ж його нашийник!
Побачивши їхнє вагання, Рекс ще більше вишкірив зуби і, грізно загарчавши, ступив уперед.
Обидва молодики разом позадкували.
Хроня не розумів, що діється. А Рекс, не перестаючи гарчати, повільно йшов уперед.
Хроня з Джохаром посувалися за ним, очікуючи щомиті, що бандити отямляться.
Але коли пес із наїжаченою на загривку шерстю підійшов до здорованів майже впритул, ті розступилися, даючи йому дорогу.
Хроня з Джохаром вийшли з сараю. Вже завертаючи за будинок, Хроня озирнувся: молодики тупо дивилися їм услід, тримаючи в руках уже непотрібні кийки.
А з дерева їм з усієї сили горлав крук:
— Хто простих доводить блудити дорогою зла, сам до ями своєї впаде, а невинні посядуть добро!
Якби молодики захотіли — вони наздогнали б їх у три скоки. Бо втечею це назвати було важко: Хроня добряче накульгував, Джохар ішов, заточуючись, наче п’яний. І тільки Рекс то забігав уперед, то залишався позаду них, сторожко принюхуючись.
Тільки тепер Хроня побачив, що Рати з ними немає.
Вони пройшли декілька дворів, перелізли через розламаний паркан і почали спускатися пригірком до ріки.
Та тут Хроня необережно ступив на хвору ногу і, зойкнувши, покотився донизу. З його заплічника посипався нехитрий скарб.
Порив весняного вітру підхопив целофанову торбинку з карткою і поніс. Побачивши це, крук злетів, наздогнав торбинку і наступив на неї.
Позбиравши дріб’язок, Хроня дошкутильгав до крука. Той, схиливши голову набік, одним оком уважно роздивлявся фото.
— Я цього дядька знаю, — сказав крук Гай.
— Якого дядька? — не зрозумів Хроня.
— Оцього, — тицьнув Гай дзьобом у картку.
— Ти що, жартуєш? — недовірливо сказав Хроня.
Гай нахилив голову на другий бік і глянув другим оком на Хроню:
— Я його на станції бачив. Свідок брехливий не буде без кари, а хто брехні говорить, не буде врятований.
Все ще сумніваючись, Хроня витяг картку з-під крукової лапи:
— Покажи, який?
Крук тицьнув дзьобом у молодого, усміхненого чорнявого хлопця і продовжив:
— Як той, хто вдає божевільного, так і людина, що обманює друга свого та каже: «Таж це я жартую!»…
— Добре, добре, — сказав Хроня, — не ображайся.
— Тільки тепер він зовсім сивий, — сказав крук.
Вони повернулися до Джохара. Хроня переказав йому крукові слова. «Балакучий» Джохар тільки й сказав:
— Умгу.
