Розділ IX. ДЖОХАРА ВРЯТОВАНО
Рата привів їх до невеличкого сарайчика на краю міста. Ретельно огледівшись довкола, Хроня з Рексом не помітили ніде живої душі. На дверях сарайчика висіла здоровенна колодка.
Рекс потягнув носом повітря:
— Він там, усередині, я його чую. Тільки він не рухається, спить, чи що…
Хроня розпачливо поторгав велетенську колодку. Озирнувся. Неподалік лежав уламок залізної труби. Хроня спробував ним підважити колодку. Після кількох спроб вона подалася.
— Гай! — покликав Хроня, відчиняючи двері. — Сядь на дерево, і як тільки когось побачиш — гукай! Добро?
— Не дай сну очам своїм, і дрімання повікам своїм! — проголосив крук.
Хроня зайшов досередини. На землі долілиць лежав Джохар зі зв’язаними руками без жодних ознак життя. Хронине серце впало.
Він присів коло бороданя і перевернув його на спину. Обличчя Джохара було у крові. Але він дихав.
— Йому, мабуть, щось укололи, щоб він спав, — сказав Хроня Рексові, який теж підійшов.
Хлопець почав бризкати в обличчя Джохару водою з пляшки, що стояла біля нього.
— Джохар, Джохар, — торсав його Хроня, — треба тікати! Отямся, Джохар!
Джохар застогнав і відкрив очі.
— Води! — прохрипів він.
Хроня напоїв його з пляшки. Сили потроху верталися до Джохара. Нарешті він із зусиллям сів і зупинив свій погляд на Хроні.
— Ти… тут… как ти…
— Давай, Джохар, вставай, — підганяв його Хроня. — Зараз можуть прийти оті вилупки, що тебе тут закрили!
— Я уже… уже…. — Джохар із зусиллям підвівся і зробив крок до дверей…
І тут почувся розпачливий лемент крука:
— Рятуйся, як серна з руки, і як птах із руки птахолова! — горлав він і щосили ляпав крильми, аби зчинити більше галасу.
— Хтось іде! — сказав Хроня.
Двері рвучко відчинилися, і на порозі з’явилася чоловіча постать, а за нею — друга. В руках у чоловіків були замашні кийки, схожі на бейсбольні бити.
Зі світла вони не могли роздивитися, що діється у мороці сараю, тому зняли чорні окуляри й не поспішали відходити від дверей. Але ось один із них з полегшенням мовив:
— Та це просто пацан із псом!
Хроня вирішив битися до останнього. Він пошкодував, що кинув шматок труби біля дверей. Озирнувся — нічого замашного близько не було.
«Хренові наші справи» — майнула думка. Джохар ледве тримався на ногах. Хіба що Рекс… Хроня глянув на вірного друга. Пес грізно вишкірив зуби і вийшов наперед. Промінь сонця, що падав навкоси крізь щілину в дошках, затанцював на його нашийнику, пускаючи по темних кутках сарая сонячних зайчиків.
