— Ну, розказуй, народний месник, як ти до цього докотився, — сказав Рекс і присів на плиту біля кота. — І скільки тобі за наші голови бандити відвалять?
— Що «розказуй», що «розказуй»… — тоскно мовив кіт Рата. — Ви ж тоді злиняли і адреса не оставили!
— Так тобі ж не до нас було, — сказав Хроня. — У тебе ж визвольний загін утворився — «Котячий хвіст», чи як його там…
Мимоволі Хроні згадалися пригоди, які їм довелося пережити разом із котом Ратою та ще трьома товаришами по нещастю — папугою Фері, шотландською вівчаркою Доллі та хом’яком Хомкою.
Тоді їх зібрали докупи три прибульці з паралельного світу — пси ПОЛ, ТЕР і ГЕЙСТ. Прибульці казали, що хотіли допомогти усім бездомним — і людям, і тваринам.
Та нічого з цього не вийшло.
Їхні шляхи розійшлися. Вівчарка Доллі померла. Хомка кудись зник, а Рата організував визвольний котячий загін, де став ватажком.
Хроні з Ратою довелося тікати з того міста, бо їх розшукувала міліція, якій колишня Ратина хазяйка набрехала, ніби вони її обікрали. Правда, вони позичили у неї трохи їжі, але ж не брали ні телевізора, ні фотоапарата, ні ще купи речей, про які брехлива хазяйка наплела міліції.
Тоді ж папуга Фері полетів за кордон, пообіцявши надіслати їм пару доларів, якщо розбагатіє. Тих доларів і понині катма — чи папуга про них забув, чи не розбагатів.
І ось тепер Рата тут, у Зоні, за багато сотень кілометрів від того маленького містечка…
— Загін, — презирливо сплюнув Рата. — Голодранці… Як жрач- ка скінчилася — вони почали ватажка переобирати. Вибрали одного… Одноокого… Відмороженого… А він себе одразу гетьманом Сірком наказав називати. Почав з іншими бан… тобто, загонами, об’єднуватися. Ну, тут між ними, блін, така війна за гетьманську булаву почалася, що я, чуваки, плюнув на це все і зробився вільним стрільцем…
— Як це — вільним стрільцем? — здивувався Рекс.
— Ну, стріляю все, що погано лежить, ги-ги-ги! — зареготав Рата.
— То ти тепер сам?
— Ну, — знітився кіт, — не зовсім сам… Я деколи підробляю тут… На одних чуваків… Ну, там… треба, тіпа, щось підказати, порадити…
— Та ти звичайна шестьора! — сказав Хроня. — Як оте гаряче лайно — Чмак!
Рата весь напружився і хотів було втекти, але Рекс одним стрибком опинився біля нього і лапою притиснув кота до плити, грізно вишкіривши зуби.
— Ви шо, чуваки! — жалібним голосом скрикнув Рата. — Я ж не знав, що це ви! Я ж собі просто на життя заробляю! Я вас не здам!
Хроня підійшов ближче.
— Ну, кажи, на кого ти працюєш? На Ацетона? Чи ще на якусь сволоту?
