Це підтвердив, повернувшись, крук: Джохара він не знайшов.
Чекати далі не було чого.
Поки свічка догоріла, Хроня зібрав свій нехитрий скарб до заплічника. Він вирішив переночувати, а рано-вранці піти на розшуки Джохара.
Хлопець ліг спати, широко прочинивши двері криївки, щоб не проґавити перший промінь сонця, який проб’ється крізь щілини між плитами.
Вранці він прокинувся, щойно почало розвиднятися.
— Ну, Рекс, пішли!
Крук стрибнув Хроні на плече і сказав:
— Ідіть за мною!
Він пішов попереду. Труби повертали то праворуч, то ліворуч, то розгалужувались, але крук Гай впевнено вів їх уперед.
Нарешті підійшли до якогось отвору.
— Тут! — сказав Гай і вилетів з підземного лабіринту.
Він уважно роздивився довкола, злетів на найближче дерево, знову сів біля отвору і сказав:
— Нікого!
Хроня з Рексом вилізли назовні. Від денного світла Хроня примружив очі, які звикли до півтемряви. А від свіжого весняного повітря у хлопця запаморочилося в голові.
Коли ж він трохи отямився, то побачив, що зима справді минула. Сніг розтав. Земля лежала ще гола і холодна, але в повітрі вже пахло молодою травою і весняними дощами. Хроня задер голову — високе синє небо стояло над землею.
Хроня глибоко вдихнув і сказав крукові:
— Веди нас до Джохарової квартири!
— Ти що! — перелякався Рекс. — Там же голомозі можуть чекати!
— Саме тому ми до квартири й підемо!
— Вони ж тебе можуть схопити!
— Зате Джохара відпустять!
— А як Джохар не у них? Якщо з ним інша пригода трапилася? А ти підеш — вони тебе піймають, і ще більше Джохару клопоту наробиш!
— Ну то що ж мені робити?! — у розпачі вигукнув Хроня.
— Здаватися! — раптом сказав знайомий голос за їхніми спинами.
Хроня з Рексом озирнулися і побачили… кота Рату, який вилазив з темного закутка на бетонну плиту, пригріту першим весняним сонечком.
Хроня з Рексом, вражені несподіваною зустріччю, аж заніміли.
Кіт Рата впізнав їх не одразу, бо отетеріло дивився на змарніле Хронине обличчя та на схудлого Рекса, наче не вірячи власним очам.
Нарешті кіт спромігся на якусь реакцію:
— Ну, чуваки, ви даєте! Ви тута звідки взялися? А я собі сиджу, чекаю одних…
Тут Рата завмер, оббіг очима Хроню і Рекса і лапою затулив собі писка.
— Яких це одних ти чекаєш? — підозріло примружився Рекс. — Може, нас?
— Ні, ні, чуваки! — заперечливо виставив лапу подушечкою уперед кіт.
Але враз замовк і розпачливо сів, наче впав, на плиту.
— Мня-ав-буть, вас, — Рата обілап схопився за голову.
