[17]
Крім неї, Ростислав та Анна мали ще двох синів та трьох дочок. Найстарший син, названий на честь діда Михайлом, був баном Мачви та Боснії. Одна з дочок41 вийшла заміж за царя Болгарії Михайла І Асена. Грифіна стала дружиною краківського князя Лестька (Лешка) Чорного, а Маргарита — черницею–абатисою.[18]
Багато нащадків дав син святого Михайла Симеон, глухівський князь. З його родини пішли відомі роди князів Новосильських, Білевських, Одоєвських та Воротинських.[19] Від іншого сина Михайла Всеволодовича Мстислава, карачаївського князя, пішли князі Карачаївські, а згодом Мосальські, Хотетовські, Козельські, Єлецькі, Звенигородські і Болоховські.[20]
Велике родове гніздо зародилося і у сина Юрія, нащадками якого стали князі Конинські, Спашські, Мишецькі, Мезецькі, Борятинські, Оболенські та Волконські.[21] За дослідженням Чернігівського архієпископа Філарета Гумілевського, до гілки роду князя Михайла належать також князі Долгорукі, Горчакови та Щербатови. Святий «за свій великий подвиг нагороджений і на землі благословенням набесним»,[22] — так зазначає відомий дослідник про продовження буття у нащадках відомого князя, який зробив виклик Орді.
Вступ
1 Кусков В. История древнерусской литературы. — М., 1989. — С.132.
2 История русской литературы XI—XX веков. — М., 1983. — С.29.
3 Греков Б., Якубовский А. Золотая Орда. — Ленинград, 1937. — С.168.
4 Соколов Ю. За землю русскую. — М., 1990. — С.42.
5 Демков М. Краткая история Черниговской земли до XIX века // Календарь Черниговской губернии на 1886 год. — Чернигов, 1885. — С.73.
6 Тисячоліття Чернігівської єпархії. — К., 1992. — С.10.
7 Галятовський I. Ключ розуміння. — К., 1985. — С.355—356;
Татищев В. История российская в 7 томах. — М., 1965. — Т.5. — С.35—38.
8 Чтения в императорском обществе истории и древностей Российских. — М., 1915. — Кн.3. — С.50.
Розділ І
З РОДУ ОЛЬГОВИЧІВ
1 Літопис руський. — К., 1989. — С.326.
2 Лісовий Г. Святі мученики та сповідники Михаіл і Феодор Чернігівські // Житіє святих Михаіла, князя Чернігівського та боярина єго Феодора. — Чернігів, 1992. — С.4,14.
3 Карамзин Н. История государства Российского в 12–ти томах. — М., 1991. — Т.ІІ—ІІІ. — С.552.
4 Максимович М. Киев явился градом великим. Вибрані українознавчі твори. — К., 1994. — С.111.
5 Власьєв Г. Потомстмо Рюрика. Материалы для составления родословной. — СПб., 1906. — Т.1. — Часть І. — С.26.
6 Ричка В. Шлюб і подружнє життя у Київській Русі // Український історичний журнал. — 1992. — №1. — С.135;
