Князь Михайло Чернігівський та його виклик Орді | страница 41
У XVI столітті в Суздалі церковні діячі за прикладом інших міст вирішують визначитися, яку б видатну історичну особу оголосити святою.[2]
Суздальським єпископом Варлаамом було віднайдено житіє[3] Єфросинії Суздальської37 із змістом якого він познайомив Івана IV (Грозного)[4] (легендарність цього літописного оповідання, написаного ченцем Григорієм, за думкою дослідника В. Колобанова, «сусідствує з історичними фактами»).[5]
За особистим бажанням царя38 вона була невдовзі офіційно канонізована.[6] Онук Михайла Всеволодовича — Олег,39 син Романа Старого, теж проголошений святим.[7]
Завдяки турботам ростовської княгині Марії та її дітей — Бориса та Гліба — було встановлено вшанування їх батька і діда князя Михайла, збудовано на його честь церкву.[8] Дочка, як ми зазначали раніше, написала для церковного використання в прологах первинне житіє про мученицьку смерть найближчої їй людини. У 1271 році княгиню поховали у Спасо–Яковлевському монастирі, який вона заснувала на березі озера Неро.[9] Через деякий час у місті припиняються систематичні літописні записи.
Молодший син Марії Михайлівни Гліб Василькович Білозерський (1236—1278) кілька років провів у Золотій Орді. Никонівський літопис сповіщає про те, як він, ще молодий князь, служив татарам і врятував багатьох християн від нелюдського ставлення ординців.[10] У 1257 році Гліб одружився у Золотій Орді на монголці. У нього скоро з’явилися сини Дмитро (помер у 1294 р.) та Костянтин (помер у 1307 р.).[11] Очевидно, благополучна служба Гліба серед загарбників пов’язана з ростовським єпископом Кирилом, який зцілив ханського сина, аж вся «орда радовалась».[12] Хан наказав давати данину храму святої Богородиці, де правив владика. Однак наступний ростовський єпископ Ігнатій на десятий тиждень після урочистого поховання Гліба Васильковича у Соборній церкві «осудил убо бе зело жестоко своего великого князя» і наказав перепоховати його в Княгиніному монастирі.[13] Оскільки за це владика був покараний митрополитом («осудил бо еси преже суда Божіа уже скончавшагося, а жива суща стыдяся, и дары от него приемля»),[14] то можна припустити, що померлий мав серйозні суперечності з проординським церковником.
Син Михайла Всеволодовича Ростислав (1223—1264), одружившись у 1243 році на дочці угорського короля Бели IV Анні, отримує у володіння сербські князівства Мачву і Боснію.[16] Його резиденцією стає Белград. Відомо, що дочка Ростислава Михайловича Кунгута вийшла заміж за володаря Чехії Пржемисла ІІ Оттокара і проголошена чеською королевою.