У житії про убієння Михайла Чернігівського знаходимо зрозуміло–втішливе церковне пояснення подій середини XIII століття для сучасників. Вони, за думкою літописця, спричинені «гневом Божіим, за умноженіе грехов наших; якоже при Нои и яко при Лоте казнь Божія на землю нахождааше, такоже и в последняя времяна сія наведе Бог рукою своею на землю христіаньскую, по пророчьству древних Пророк, якоже рече: аще ли хощете, послушаете мене, оружіе вы пояст; и сем всем минувшим, взиде гнев Божий на вся живущая на земль, якоже рече: аще хощете, да поживете в правде, аще ли не хощете, то един вас поженет 1000, а два двигнета тму».[24]
Церква, посилаючись на гнів Божий, знайшла розуміння в серцях поневоленого люду. Сприйняттю окупації, її численних жертв як кари[25] за дні князівських усобиць, недотримання Божих заповідей важко було протиставити щось інше і зрозуміліше.
А відтак авторитет духовного слова надзвичайно зріс. Мученицький подвиг Михайла Всеволодовича та його боярина Федора став для православної церкви тим знаменом, яке об’єднувало віруючих не тільки навколо Бога, а й над усім тим рідним, вітчизняним, зрікшись якого людина втрачає свою сутність і значимість.
Розділ VIII
МУЧЕНИКИ «НА СЛУЖБІ» В ІВАНА ГРОЗНОГО
Перша спроба надати Михайлу Всеволодовичу ореолу святості відноситься до другої половини XIII століття і пов’язується з ім’ям його дочки, Марії Михайлівни,[1] яка, живучи в Ростові, займалася літописанням і як перша княгиня–письменниця Київської Русі[2] мала досить помітний вплив на поширення агіографічних творів про своїх загиблих рідних.
Академік–літературознавець Д. Лихачев вважає, що «літописання 30–х — початку 60–х років, відображене у Лаврентіївському літописі, а з 1263 до початку 70–х років в Сімеонівському літописі, велось в Ростові».[3] Ще раніше про ростовське літописання в Лаврентіївському літописі зробив аргументовану розвідку професор М. Присьолков.[4] Часте повторення у цій писемній пам’ятці імені княгині Марії, її рідних, зокрема загиблого чоловіка Василька, деякі деталізовані описи в якійсь мірі проливають світло на зацікавленого і нестороннього до подій автора, тобто дочку Михайла Всеволодовича.[5]
«Ростовське житіє, — зазначав у цьому зв’язку дослідник Н. Серебрянський, — являє собою перший досвід церковного сказання про св. Михайла взагалі».[6] На користь цієї тези красномовно свідчить хоча б така деталь — у одному з первинних списків житія є таке закінчення: «вложи Бог в сердце благочестивыма и правоверныма
