.) за руце и за нозе, сначала его бити
руками по сердцю, а посем повергоша его ниц на земли, и біяхуть его пятами»),[36] то вона, зрозуміло, йшла від тих, хто на власні очі спостерігав за моторошним дійством.
За небезпідставною думкою дослідників, враження ростовського князя Бориса і його бояр лягли в основу першого початкового житія про великомученика.[37] На його основі з’являються інші редакції сказань про князя Михайла. Причому їх появу, мабуть, ініціював Ростов. На користь цього висновку діє й вирішення проблеми згадуваного у багатьох найдавніших редакціях житія духовного «отца его (князя — авт.) Ивана»,[38] який благословляє Михайла Всеволодовича на християнське подвижництво. Філарет Гумілевський,[39] опублікувавши житіє, знайдене у збірнику31 Глухівського Петропавлівського монастиря, де у заголовку написано: «Сотворено Іоанном епископом», зазначив, що такий «до цього часу не був відомий».[40] Дехто відразу поспішив засумніватися у реальності буття церковнослужителя. «Приєднуючись до точки зору В. Ключевського про випадковість повідомлення про авторство єпископа Іоанна, — писав Н. Серебрянський, — вважаю за необхідне додати, що рукописна традиція не тільки наполегливо, але й більш–менш впевнено, визначально з усіх різновидів проложного сказання приписує перу Іоанна саме цю редакцію. Переглянуті мною списки різних віків (XIV—XVII), з указаниям в заголовку імені автора, мають однаковий текст сказання».[41] Цей відомий дослідник житій теж, як В. Ключевський, вважав, що «нема даних впевнено говорити ні про авторство, ні навіть про існування сучасного св. Михайлу Чернігівському єпископа Іоанна».[42]
Разом з тим М. Карамзін у примітках до третього тому наводить рядки Кирилівського літопису про те, що 6 квітня 1231 р. на посвячення у Києві єпископом Кирила приїхали єпископ «Порфирий Черниговский» та ігумен «Иоан Мученический из Чернигова».[43] Публікація Лаврентієвського та Суздальського літописів за академічним списком у 1962 році теж «засвітила» це ім’я. «А от Чернигова Іоан, игумен Мученическіи»,[44] — читаємо в опублікованому тексті, де й є ще уточнення упорядників, що це ігумен Борисоглібський.[45] Дійсно, у Чернігові на території Дитинця існував до монголо–татарської навали Борисоглібський монастир,32 названий на честь мучеників Бориса та Гліба. Оскільки були вони улюбленими героями родини Михайла Чернігівського (дочка Марія назвала двох своїх синів їхніми іменами), то немає сумніву, що ігумен Іоан виконував функції сімейного духівника князя. Після полонення монголо–татарами єпископа Порфирія та вивезення його до Глухова, очевидно, єпископом Чернігово–Сіверської єпархії став ігумен найбільш впливового монастиря Чернігова Іоан. Реальну основу зв’язку чернігівського князя і духовної особи з таким іменем підтверджує й дослідження Л. Дмитрієва.[46]
