Робін Гуд | страница 25
— Хіба тобі повилазило? — коротко одрубав Маленький Джон. — Обідаю. Може, приєднаєшся? Сідай! Вип'єш за здоров'я шерифа його найкращого червоного винця!
— Їй-бо, ти нахаба, яких світ не бачив! — вигукнув кухар. — Живеш у чужому домі та ще й гостей до обіду припрошуєш!
По цьому він несподівано кинувся на Маленького Джона й обрушив йому на голову цілу купу тарілок. Маленький Джон відповів не менш дошкульним ударом. І тоді розгорівся справжній бій: обидва почали жбурляти один в одного всім, що тільки потрапляло під руку, — тарілками, полумисками, горщиками, сковородами і навіть ложками, аж поки все це опинилося на підлозі. Та тут розпалений кухар вихопив з піхов доброго меча, який висів у нього при боці.
— Мабуть, ти хоробрий хлопець, якщо так рішуче заступив мені дорогу до страви! — вигукнув Маленький Джон. — Тож захищайся і доведи, що ти кращий за мене боєць!
І він також оголив свого меча, схрестивши його зі зброєю кухаря.
Вони билися дуже завзято, то відступаючи, то наступаючи один на одного. У старовинних баладах, які оповідають про цей поєдинок, говориться, що жодному бійцеві навіть на думку не спало порятуватися втечею, бо обидва вирішили стояти на смерть. Та минула ціла година жорстокого двобою, а ніхто з них ще не переміг.
— Їй-бо, — вигукнув Маленький Джон, — ти найкращий фехтувальник, якого мені будь-коли доводилось зустрічати! Може, зробимо маленьку перерву, щоб підживитися та випити чарку? А потім знову візьмемося за мечі.
— Згоден! — відповів кухар, який любив попоїсти не менше, ніж позмагатися з гідним супротивником. І вони, відклавши зброю, завзято накинулися на страви. Оленячий паштет невдовзі було з'їдено до крихти, а слідом за ним зник і печений фазан, та так швидко, як він ніколи й не літав за свого життя. Потому супротивники з полегкістю зітхнули, ніжно погладили свої животи і раптом посміхнулись один до одного, мов найщиріші друзі. Та й не дивно: адже ситій людині світ завжди видається набагато кращим.
— А тепер, шановний Рейнольде Грінліф, — промовив кухар, — від нас залежить, чим закінчиться цей чудовий двобій.
— Добре сказано, — відповів Маленький Джон. — Тільки спершу я хочу знати, друже, — а віднині ти мені друг, — що нам ще треба довести?
— А те, хто з нас краще орудує мечем, — пояснив кухар. — Слово честі, я гадав, що відразу проткну тебе наскрізь, мов каплуна!
— Я також сподівався граючись обстригти тобі вуха, — відказав Маленький Джон. — Та цю гру не пізно закінчити й іншим разом, а зараз ти потрібен мені й моєму господареві. Ти можеш знайти для свого блискучого клинка кращу службу, ніж у шерифа.
