Коли бенкет закінчився і засутеніло, Маленький Джон раптом відчув у животі млість, яка нагадала йому, що він зранку нічого не їв. Джон подався в комору пошукати чогось їстівного. Але там, замикаючи на ніч усі засіки, товкся гладкий економ.
— Любий пане економ, — звернувся до нього Маленький Джон, — дайте мені пообідати, бо Грінліф не звик так довго поститись.
Економ спідлоба зиркнув на Джона і забряжчав ключами, що висіли в нього на поясі.
— Забирайся геть, лежебоко, — відказав він спроквола, — сьогодні вже пізно говорити про їжу. І знай, ледацюго, поки не заробиш, я не дам тобі ні крихти м'яса. Якщо тобі голод тітка, то можеш іще вилежуватися зі своїм апетитом.
— Ну ти, обережніше з моїм апетитом! — гримнув Маленький Джон. — Сам он викохав таке барило[16], що здору[17] з нього вистачило б найбільшому ведмедеві на всю зимову сплячку. А мій шлунок вимагає їжі, і він її матиме!
Мовивши це, Маленький Джон відштовхнув економа вбік і шарпонув двері. Однак вони були міцно замкнені. Економ уїдливо захихикав і знов забрязкотів ключами.
Через це у Маленького Джона остаточно увірвався терпець, і він, мов довбнею, торохнув своїм важчезним кулаком по дверях, вибивши діру, в яку легко пролізла би будь-чия рука. Нагнувшись, Маленький Джон припав очима до дірки, аби розгледіти, що там їстівне лежить скраєчку, коли йому на голову звалився несподіваний удар: то економ з розмаху брязнув його в'язкою ключів, а потім, забувши про власну поважність, пішов витанцьовувати навколо нього, гатячи ключами по голові, від чого в Малого Джона аж у вухах задзвеніло. Він рвучко обернувся до економа й відповів йому таким стусаном, що бідолашний товстун так і покотився по підлозі.
— Лежи там, поки оговтаєшся та зможеш добратися до ліжка, — промовив Маленький Джон. — А я тим часом подбаю про свій обід.
Він не вагаючись виламав двері комори й витяг звідти оленячий паштет та холодного печеного фазана — дуже спокусливі речі для голодної людини. Розклавши зручно страви на полиці, Маленький Джон з неабияким апетитом заходився уминати їх, запиваючи кожен шматок вином.
В цей час на кухні поруч порався кухар шерифа — людина надзвичайно хоробра й сильна. Почувши шум та сум'яття біля комори, він прибіг подивитись, що'там робиться, і побачив таку картину. Маленький Джон сидів на лаві і з насолодою їв, наче за себе кидав, а товстий економ, скулившись, лежав під столом, мов купа ганчір'я.
— Ого! — заревів кухар. — Ти що тут робиш?
