— Ви здатнi на такий пiдлий вчинок, Грубер?! — жахнулась Молодiнова. Якщо зустрiнемося тут з мислячими iстотами, пiдiйдемо до них по-дружньому. Вони не заплатять нам злом за добро!
— Та звiсно ж, звiсно! — виправдувався Грубер. — Хiба ви не зрозумiли, що я жартую?
— Пробачте, не зрозумiла. Тобто менi здавалося, що з питанням про вiйну i мир не жартують.
Грубер прикусив язика. Злостився сам на себе, що так необережно дав можливiсть зазирнути в свої думки.
— Продовжимо дослiдження, час не жде! — намагався виручити товариша Краус.
Бiля входу в другу печеру вiн пiдiйшов до Грубера, нiби ненароком штовхнув його лiктем у бiк i глузливо прошепотiв:
— Герой!
Грубер промовчав.
Через кiлька хвилин було знайдено свинець. Йому зрадiли бiльше, нiж золоту: там, де є свинець, повинен бути i уран.
I справдi, вже в сусiднiх печерах апарати зафiксували пiдвищену радiоактивнiсть.
Молодiнова глянула на годинник.
— Ми виграли. Але на сьогоднi — досить.
— Якщо вже ми так далеко забралися, слiд було б дослiдити, куди ведуть цi пiдземнi ходи, — запропонував Краус. — Ми пiднялись бiльш як на сто метрiв над входом в печеру, — можливо, що вершина скелi десь недалеко.
Цiкавiсть перемогла втому. Вченi рушили далi.
Краус, який увесь час iшов першим, раптом обернувся i вигукнув:
— Бачу небо!
За кiлька хвилин мандрiвники опинилися на маленькому майданчику серед диких скель. Обидва бiльших сонця вже давно сховались за обрiй. Серед мерехтливих зiрок сяяла тiльки червона Проксима.
Грубер пiднявся на великий плескуватий уламок скелi, роздивився навколо. Перед його очима вiдкрився чудесний краєвид улоговини, посеред якої блищало озеро.
«Мабуть, з цього водоймища i бере початок наш струмок, — подумав вiн i повернувся в другий бiк. — Стривайте, а це що?»
В широкiй долинi сяяли сотнi вогнiв…
— Йдiть усi сюди! Можливо, мене зраджують очi… Я виявив мiсто, освiтлене електрикою!
Не встиг Грубер i обернутись, як всi стояли поруч нього.
— Отже, я не помилилася! — прошепотiла Молодiнова i швидко ввiмкнула передавач. — Говорить група Молодiнової. Ви чуєте нас, Навратiл?! Чуєте нас, товаришi на «Променi»?! Ми виявили мiсто мислячих створiнь. Окремих предметiв поки що не можемо розгледiти навiть у бiнокль. Нам перешкоджає лiс, а свiтло вiд нас надто далеко. Воно має жовтуватий колiр, який давали стародавнi електричнi лампочки…
* * *
На аеродромi Всесвiтньої Академiї наук горять тисячi вогнiв. Зелене свiтло та потужнi прожектори вказують шлях лiтаку «Ракета», який мчить стартовою смугою. Ось вiн одривається вiд землi i зникає в пiтьмi беззоряної ночi.
