І гроші, що збираються з нашої землі, одмовилось повернути на потреби нашої школи, освіти й організації.
І тепер, Народе Український, нас приневолено, щоб ми самі творили нашу долю. Ми не можемо допустити край наш на безладдя та занепад. Коли Тимчасове Російське Правительство не може дати лад у нас, коли не хоче стати разом з нами до великої роботи, то ми самі повинні взяти її на себе. Се наш обов’язок перед нашим краєм і перед тими народами, що живуть на нашій землі.
… І коли ми зробимо сю підготовчу організаційну роботу, ми скличемо представників від усих народів Землі Української і виробимо закони для неї. Ті закони, той увесь лад, який ми підготовим, Всеросійське Учредительне Зібрання має затвердити своїм законом».
А после всех высоких слов «отцы нации» не забыли призвать украинский народ выворачивать карманы: «Ми, Українська Центральна Рада, приписуємо всім організованим громадянам сел і городів, всім українським громадським управам і установам з 1-го числа місяця липня (іюля) накласти на людність особливий податок на рідну справу і точно, негайно, регулярно пересилати його в скарбницю Української Центральної Ради».
Универсал был произнесен «року 1917, місяця червня числа 10». «Все кількатисячне зібрання по вислуханні впало на коліна і проспівало «Заповіт» з його грізними словами про окроплення волі кров’ю. Кричали гучну славу Ц. Раді, викликано на естраду мене, але я там не був», — писал впоследствии Михаил Грушевский (опять же, профессор поосторожничал…). Это яркое описание напоминает словеса современных витий о временах «оранжевой революции» и полутора миллионах «вставшего с колен» народа на небольшой площади Независимости в Киеве. В Киевском оперном театре не могут поместиться несколько тысяч человек. Да если бы их там и утрамбовали, как бы они в едином порыве опустились на колени в уставленном креслами зале театра?
Итак, главные действующие лица происходивших в Киеве событий бурно имитировали одержимость автономией Украины, но совершенно нечетко формулировали, какой же именно автономии они хотят. Член Центральной Рады Гольденвейзер указывал: для всех было ясно, что сила украинского движения заключается главным образом в слабости его противников. Кроме того, секрет успеха национальной украинской агитации был в том, что она отвечала желаниям и склонностям широких масс, по преимуществу сельских. Крестьянам внушали, что Центральная Рада защитит их от невыгодного общего передела земли с соседями-россиянами; говорили, что, поскольку не Украина затеяла войну, украинцам незачем воевать. Но, вызвав революционный дух, через полтора года те же Петлюра и Винниченко ничего уже не смогли противопоставить приходу Советской власти…
