».
И вот на Софийской площади 4 июня 1917 года это славное воинство, не желавшее «воюватись», провело митинг, на котором и был брошен клич — объявить автономию. Как вспоминал Грушевский, «кульмінаційним пунктом його був момент, коли котрийсь із військових делегатів висловив тверду волю не роз’їздитися з Києва, поки автономія України не буде забезпечена».
На следующий день съезд продолжился в Киевском оперном театре. Именно там и разрабатывался проект обещанного Центральной Радой универсала. И хотя Грушевский на вский случай избежал участия в подготовке опасного документа, ему в деталях обо всем рассказали, о чем он и написал в своих воспоминаниях. Владимир Винниченко, возбужденный эмоциональностью и театральностью события, предложил свой, радикальный вариант универсала, но умеренные и взвешенные коллеги, такие, как Ефремов, назвали предложение авантюрным. После этого, как сообщает Грушевский, Винниченко «заявив повну готовність вигладити». «Гладили» так, что от первоначального текста осталось только название «универсал». Кстати, даже столь умеренный документ Грушевский так и не подписал, боясь взваливать на себя ответственность. Универсал отправили в типографию без подписи председателя Центральной Рады, хотя в правовом отношении без визы председателя все законы и постановления ЦР являлись нелегитимными.
Эмоциональные воспоминания о провозглашении Первого универсала оставили как Винниченко, так и Грушевский. Зачитывал его в оперном театре Владимир Винниченко. Но, опять-таки, утверждения полной независимости Украины в документе не было:
«Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на свої землі має право сам порядкувати своїм життям…
Ми гадали, що Центральне Російське Правительство простягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ним ми, Українська Центральна Рада, зможемо дати лад нашій землі.
Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одпіхнуло простягнену руку українського народу… Всі сі домагання наші Центральне Російське Правительство одкинуло.
Воно не схотіло сказати, чи признає за нашим народом право на автономію та право самому порядкувати своїм життям. Воно ухилилось од відповіді, одіславши нас до майбутнього Всеросійського Учредительного Зібрання.
Центральне Російське Правительство не схотіло мати при собі нашого комісара, не схотіло разом з нами творити новий лад. Так само не схотіло признати комісара на Україну, щоб не могли разом з ним вести наш край до ладу й порядку.
