Тем временем слабело Временное правительство и падало в Киеве влияние Исполнительного комитета. Реальная власть перемещалась в ЦР. Ее представители начали грозить России, что оголят фронт, отозвав украинцев из воинских частей. К тому времени Рада избрала свой исполнительный орган — Генеральный Секретариат. Правда, он потеснил в музее самое Центральную раду:
«Ген. Секретаріатові приходилось розташовувати свої «столи» — забрані від Ц. Ради — в тім же коридорі Ц. Ради — один стіл означав секретаріат освіти, другий секретаріат земельних справ, де сиділи поруч міністри, діловоди і машиністки, а одна з убиралень Педагогічного музею була обернена на президіальний покій секретаріату». Но на любую, даже бессмысленную работу необходимы средства. Тем более, что на 5-й сессии ЦР, утвердившей Генеральный секретариат, он был обозначен, согласно принятой резолюции, как «найвищий народоправний орган українського народу і його вища влада». Ну а «влада», тем более, уже своя, национальная, имеет право требовать на свое содержание деньги. Поэтому та же сессия ЦР решила, что Генсекретариат должен внести для утверждения проект «добровільного посімейного податку по 3 крб. на потреби Ц. Ради та її виконавчого апарату». Это помимо налогов общероссийских, которые, естественно, Центральная Рада отменять не собиралась.
Второй универсал: «Проти замірів самовільного здійснення автономії України…»
Наконец, для налаживания контактов в Киев прибыла делегация Временного правительства в составе князя Урусова, министра иностранных дел Терещенко, военного министра Керенского, министра путей сообщения Некрасова и министра почт и телеграфов Церетели. Они заключили соглашение с украинскими лидерами. По этому соглашению, которое еще нуждалось в ратификации, Генеральный серетариат получал функции краевого исполнительного органа, а Центральная Рада становилась законодательным центром автономной провинции. Оба органа должны были пополниться представителями национальных меньшинств. Был принят Второй универсал, в котором также осуждалась чрезмерная автономия: «Ми, Центральна Рада, яка завжди стояла за те, щоб не одділяти Україну од Росії, щоб вкупі з усіма народами її прямувати до розвитку та добробуту всієї Росії і до єдності демократичних сил її, з задоволенням приймаємо заклик Правительства до єднання… Вважаючи, що утвореннє краєвого органу Временного Правительства на Україні забезпечує бажане наближення управління краєм до потреби місцевої людності в можливих до Учредительного Зібрання межах, і визнаючи, що доля всіх народів Росії міцно зав’язана з загальними здобутками революції, ми рішуче ставимось проти замірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійського Учредительного Зібрання…»
