«бусики». З криками: «Обережно!», «До-о-орогу!» роз’їжджалися до
підвальних комірок останні візки. Вітер починав розгонити по торговій площі
всякі папірці, пакети й інше нецікаве сміття.
—
Ти гля, як щедро базарювальники свою виручку обмивали! —
Миколка вказав на спорожнілі столики в ятках, де стояли і лежали різні пусті
пляшки.
—
Гав! — погодився Найда і замолотив хвостом, показуючи, що й під
столиком одна валяється.
– Буде нам заробіток! — стішився Миколка. І, впіймавши найбільший із
гнаних вітром пакетів, заходився збирати пляшки до кулька.
Миколка й раніше, надибуючи на підходящу пляшчину (з-під пива чи
горілки, бо, наприклад, з-під вина ще й не дуже приймають), відносив її в
магазин і обмінював на продукти. Але якось не докумекував шукати їх ще й на
Базарі. А тут пляшок тих — ого-го!
Миколка спритно метався Базаром та підзбирував тару.
Найда бігав слідом, і його вже навіть почала мучити совість, що помочі з
нього — як і з кота.
Раптом Найда помітив у спресованій тисячею ніг і коліс пилюзі блискучий
кружечок: гроші!!! Радісно гукнув Миколку.
—
Молодець, Найдо! — Миколка вмент виколупав копійку.
—
Найдо, шукати! — ще раз дав нюхнути собаці монету й обвів рукою
Базар.
Відтоді майже після кожного Базару Миколка з Найдою вирушали на
заробітки. Миколка видивлявся пляшки на своєму рівні, Найда — монети на
своєму.
Монет було ще більше, ніж пляшок. Бо пляшки часто перехоплювали
місцеві алкоголіки з запахом Миколчиного Вітчима. Хоч Найдина пильність і
тут ставала в пригоді: чув їх за кілометр і обгавкати міг на цілих два.
Що ж до грошей... Найда й раніше помічав, що люди нині зажирілі.
Переконався, що, навіть ненароком упустивши копійку, багато хто просто
лінується чи соромиться нагинатись за нею.
А Найда з Миколкою не лінувалися й не соромились.
І ще помітили: базарники не раз просто-таки викидають одно- і
двокопієчні монетки! Мовляв, ця дрібнота приносить нещастя, на неї часто
«роблять», тобто перекидають на них свої проблеми, а тоді віддають іншим.
Проте Найда з Миколкою не забобонні.
Лиш раз оганьбились: коли заходились підбирати монету, яку дотепний
господар біля свого лотка... приклеїв до каналізаційного люка! Суперклеєм
якимось: не віддирається! І не пошкодував же: цілих п’ятдесят коп.! Прикмета
яка, чи просто познущатися?
