Окунці трохи колючі й деркі, але теж – кігтики оближеш!
Не знати, як Миколка (крім половини риби, він оддав Найді ще й клапті
луски, хвости і плавці), а Найда їх іще з десяток умолотив би!
Того вечора всі, хто проходив не дуже далеко від Пустирища, могли
побачити ледь прозорий димок, який сочився над схованою від усіх у дерезі
Халабудою.
І здивуватись, занюхавши апетитний запах смаженої риби.
УРАГАН
Взагалі-то, Найда хотів побігти аж у хату. Але ще здалеку внюхав: там
зараз тільки Вітчим, отже, заходити не варто. Як мовив Миколка, діло
принципу: поклявся з Вітчимом наодинці не стикатись, навіть коли здихатиме.
Та й небезпечно це.
Але й у подвір’ї не можна лишатись!!!
Найда метався туди-сюди. В кущі? На грушу? Під столика, що біля
груші?..
Кудись треба сховатись, кудись треба сховатись, кудись треба сховатись!!!
Найда й сам не годен пояснити, чому це раптом його щось наче погнало
геть із Халабуди.
Просто все навколо мовби казало Найді: «Тікай!» — і він кинувся з усіх
лап, заманюючи за собою Миколку.
Хлопчик неабияк розсердився. Він якраз мав дуже нагальну роботу —
зводив підпорну стінку для Халабуди: цими днями на Пустирище вивезли цілу
купу битої цегли. Глини тут і так повно: не лінуйся тільки гребти. Хоч цемент,
звісно, краще!
І піску вдосталь. Колотив глину з піском у старому погнутому відрі й
мурував. Щоб — на віки.
Миколка сердився, але за собакою — пішов. Бо знав, що Найда ніколи не
кличе просто так.
У сарай!!! Найда вивіркою заскочив у щілину й уже звідти гарчанням
скомандував господареві зайти слідом.
Миколка слухняно зайшов у рипучі двері й звично замкнув їх за собою:
хто зна, яка планета може найти, крім Найди, ще й на Вітчима.
—
Якщо ти вже мене сюди приволік, пошукаю щось для нашої
Халабуди! — Миколка, зітхнувши, приступив до ревізії сарайного мотлоху —
Поможеш?
Та Найді було геть не до мотлоху й не до облаштування Халабуди!
«Рятуйся!» — кричала йому раптова тиша, яка запала надворі (не чути
було навіть горобців).
«Рятуйся!» — беззвучно пульсувало густе сарайне павутиння, чомусь
напружене, мовби високовольтні дроти над Вулицею.
«Рятуйся!» — в паніці вирувала сарайна мишва, яка з усіх сил заривалася в
землю, аж та ворушилась і ніби дихала.
«Щось має статись, щось має статись, щось має статись!» — гупало
навколо, гупало в Найдиній голові, гупало єдиним, спільним для всього живого
