У хаті — Вітчим з компанією, і мама обіцяла принести смакоти їм у
сховок.
Бенкет буде — куди тим окунцям з мулькою!.. Ба, навіть куди тій
Товстушиній хворельці!..
Щоб утримати на прив’язі апетити, Найда з Миколкою рахують дошки в
сарайних стінах.
Дошок у сараї зосталося ще багато — навіть після таємних рейдів
Вітчимових гостей, які, виносивши всі цінні речі й метал, потрохи виламують
їх на паливо.
Дошок багато, але й вони вже сім разів полічені: ох же й довго смажаться
ті гриби!
— Доведеться зганяти в розвідку! — нарешті вирішує Миколка.
З розвідки хлопчик повертається розчарований і нещасний. Він безсило
опускається на залишки вугільного пороху.
Вітчимові гості все пожерли, а сам Вітчим упорав найбільше!!!
Мама дуже шкодувала, бідкалась, дорікала, іцо хлопчик не нагадав про
себе раніше. Плакала й дала синові оцей кусник причерствілого хліба (хліб теж
поїли гості), якого Миколка, засмутившись, не хотів і брати.
А Найда знову вважав її сльози крокодилячими, хоч зроду не бачив тих
загадкових тварин.
Миколка з Найдою ще довго сидять у сараї.
Миколка блискучими очима дивиться крізь щілини на підвечіркове небо й
перекидає в руках камінчики-вуглинки.
Найда блискучими очима дивиться на господаря. Подумаєш, та вони ще
сто разів сходять до лісу, наберуть і наварять собі ще сто відер грибів! І Найда
завжди-завжди поступатиметься першою порцією Миколці!
Хоче — собака вловить йому найбільшу сарайну мишу? Гаразд, не
смішно.
Може, Найда викачає писочок в павутинні — як ото сьогодні в лісі тим
липкучим «бабиним літом»?..
Ну, гаразд, мовчить, мовчить уже!..
Зненацька двері в хаті різко відчиняються.
З них вилітає Вітчим і, тримаючись за живота, з усіх сил поспішає через
подвір’я до туалету. Туалет — сказано трохи гучно: після Урагану Вітчим його
відбудувати ще не зібрався, вимостив тільки стіни, обклавши їх
кукурудзинням.
Через хвилину з дверей викочується один із його дружків і теж тримається
за живота. Похитуючись, чеберяє туди само. Надворі ще занадто видно, тож
мусить «займати чергу»!
—
Гей, ти там довго? — репетує він і вибиває чечітку ліпше, ніж
Найда сьогодні — кругом лісових скарбів.
—
О-о-о-ой! Живо-о-о-ота... скрутило! — озивається жалібно.
Дружок, не витримавши чекання й оздобивши свою нетерплячку пароч-
кою добірних лайок, заганяється в підпарканні кущі.
Найда з Миколкою сполохано переглядаються: ось тобі й грибні кола!..
