відбирав у рюкзак.
Найда ж сторожко нишпорив серед зарослих колишніх окопів та вирв:
лисиці та миші давно вже налагодили тут своє мирне життя.
Час від часу в притихлому небі хижо зависав гостроокий коршак.
Ото й тільки, що неподалік, у виораній земляній скибі, Найді в око впав
обліплений іржею металевий кружечок. Досвід базарного бізнесу підказував,
що то може бути монета, ще й досить велика. Тож Миколці довелось того
кружечка підібрати.
Однак вечоріє, час вибиратись із цього непевного місця.
Кілька пострілів, які бахнули від ставка, не тільки зірвали з далеких оче-
ретів цілий фейерверк сполоханих качок, а й ще раз дали відчути моторошний
подих війни.
Коли вони дрібними перебіжками (якщо мисливці вже випили, то можуть
стати неконтрольованими, як-от Вітчим) добиралися до Війтівки, Найда
помітив, що Миколка, звертаючи очі до неба, на ходу молиться. Досі за ним
такого не помічав.
І вперше Найда не здогадувався, якими словами і про що молиться
хлопчик.
Халабуда, у яку прибилися аж за північ, мабуть, ще ніколи не видавалась
такою затишною і рідною!
Принесені трофеї викладали аж вранці.
Миколка відчистив Найдину «монету»: вона виявилась нерівної форми
саморобним медальйоном з дірочкою для ланцюжка. Здається, медальйона
зробили з гільзи від снаряда.
На блискучій поверхні проявились такі ж незграбні «саморобні» —
видряпані чимось гострим — літери.
«Найда Взводний любимець. Підібрали над Ятраньом в 42. Розумний як
людина. Служить на рівних», — ледве розібрав і прочитав написане Миколка.
Спочатку вони з Найдою ошелешено повитріщали очі одне на одного.
Потім хлопчик як підскочить!
Таж те поле полите не тільки людською кров’ю! На рівні з танкістами там
воював і сердешний пес!!!
—
А «сорок два» — це тисяча дев’ятсот сорок другий рік! —
схвильовано ходив туди-сюди перед Халабудою Миколка. — Тоді вони його
знайшли! І назвали Найдою, як я тебе!!!
Училка дуже вразилась Миколчиними і Найдиними знахідками.
—
У ту страшну війну часто й людям не давали капсули з
інформацією, щоб їх упізнали після загибелі! — казала вона. — Це ж як треба
любити пса, щоб почепити йому на шию такий медальйон!
А ще вона розказала про бій під Легедзиним: там, разом із піхотою,
погинуло кілька сотень військових учених собак. Вони, обв’язані вибухівкою,
ішли на танки першими...
